Образи дворян у повісті А. С. Пушкіна “Дубровский”

Дворянське суспільство в повісті “Дубровский” представлено поруч персонажів, одні йз яких зображені всебічно й повно (Троекуров, Дубровский), інші – менш докладно (князь Верейский), про третій – пригадується мимохіть (Ганна Савишна й інші гості Троекурова). Одним з головних героїв повести є Кирила Петрович Троекуров. У цій людині автор відобразила саму міцно варту на ногах частина дворянства, володарів світу, затятих прихильників кріпосного права. Саме ця частина дворянства на початку вісімнадцятого століття диктувала свої умови

країні й почувала себе привільно, особливо в глибинці Росії.

Одержуючи величезні доходи від експлуатації подвла стных їм селян, поміщики не утруждали себе ніякими справами, праздно й розгульно проводячи час. Вони не бажали ніяких демократичних перетворень у країні, тому що подібні заходи загрожували їхньому безроздільному пануванню й добробуту

Що стосується Кирилы Петровича Троекурова, те “його багатство, знатний рід і зв’язки давали йому велика вага в губерніях, де перебував його маєток. Сусіди раді були догоджати найменшим його примхам; губернські чиновники тріпотіли при його ім’ї; Кирила Петрович

приймав знаки підлесливості як належну данину; будинок його завжди був повний гістьми, готовими тішити його панське ледарство… Ніхто не дерзав відмовлятися від його запрошення або у відомі дні не бути з належною повагою в Село Покровське”.

Науками цей норовливий російський пан себе не утруждал. Автор з явною іронією й осудом говорить, що “Кирил а Петрович виявляв всі пороки людини неосвіченого”. А тому що фізичних сил у Троекурова було хоч відбавляй, то він без кінця влаштовував у своєму маєтку всілякі розважальні заходи й давав “повну волю всім поривам палкої своєї вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”. Однієї з витівок, що мала призначення звеселяння своїх гостей, а найбільше – себе, була витівка з ведмедем, якого Троекуров спеціально відгодовував у своєму маєтку, щоб при нагоді подшутить над новим гостем

Незважаючи на те, що майже кожний з гостей розпещеного донезмоги поміщика побував у кімнаті з ведмедем і не тільки відчув нелюдський страх, але й одержав фізичні каліцтва, скаржитися на Кирила Петровича ніхто не вирішувався – занадто вуж безмежної була його влада в окрузі. Більше інших розваг Кирила Петрович любив полювання із собаками, він готувався до неї заздалегідь і ретельно. Після полювання звичайно в маєток пана влаштовувалася тривала пиятика всіх її учасників.

Дуже часто друзі хлібосольного хазяїна роз’їжджалися по будинках тільки над ранок. Щоб читач одержав повне подання про розпещеність і самодурство Кирила Петровича, автор уводить у повість епізод, що докладно описує псарню поміщика, предмет його гордості й замилування

У псарні цієї “…більше п’ятисот гончих і хортиць жили в достатку й теплі, прославляючи щедрість Кирила Петровича на своїй собачій мові. Відразу перебував і лазарет для хворих собак, під доглядом штаб-лікаря Тимошки, і відділення, де шляхетні суки ощенялись і годували своїх щенят”. Яка турбота про тварин, яке шляхетність – не чи правда?

Так, все це виглядало б саме так, якби кріпосні люди цього пана, на яких тримався його добробут, жили краще собак або, принаймні, хоча б так само. Нічого не коштує Троекурову принизити людини, навіть того, до кого він харчує повагу

А не підкоритися волі деспота й самодура – значить стати його заклятим ворогом. І вуж тоді Кирила Петрович не зупиниться ні перед чим, аби тільки продемонструвати свою перевагу. Саме так він надійшов з Андрієм Гавриловичем Дубровским. Дочка свою він “любив до божевілля, але обходився


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образи дворян у повісті А. С. Пушкіна “Дубровский”