Імпресіонізм (від фр. impression – враження) – напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст.. насамперед у малярстві (назва пішла від картини К-Моне “Імпресія. Схід сонця”, 1873).
Його представники – художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. дега та ін. – основним завданням вважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої.
У французькій прозі І. представляють брати Гонкури, А. доде, Гі де Мопассан, в австрійській С. Цвейг, А. Шніцлер, у польській – С. Віткевич, С. Жеромський та ін. Елементи І. (зокрема, характерне для нього пленерне бачення, реалізоване найчастіше через метафору, що виконує настроєву функцію) зустрічаємо у творах українських письменників, наприклад, у М. Коцюбинського: “На камені”, “По-людському”, “Тіні забутих предків”, “Inter mezzo”, “Цвіт яблуні” та ін. Тут естетична функція кольорів, світлотіней, звукових барва тонів, передача різних внутрішніх почуттєвих станів автора домінують над іншими художні ми засадами. Імпресіоністичні тенденції спостерігаємо у творчості письменників 20-30-х XX ст. – Г. Михайличенка (“Блакитний роман”), М. Хвильового (“Сині етюди”), Мирослава Ірчана (“Карпатська ніч”) та ін. У ліриці імпресіоністичні тенденції найвиразніше виявилися у французького поета П. Верлена, але без таких модифікацій, як у епічному жанрі. Великого значення надавалося звуковому настроєвому оформленню, музичності вірша.
В українській поезії І. позначена творча практика П. Тичини, В. Чумака та ін. Характерним у цьому плані є символістсько-імпресіоністичне змалювання ранку М. Йогансеном:
Захолола жахом зоря Над лісом (давно вже помер місяць), Червоне бадилля на сході кричить, Угору лізе вогневий буряк, Видирається вище, і вище, і вище,
Ударив, свиснув, розсипався іскрами – Ранок.
У драматичній творчості І. виявляється в розслабленні фабульної структури, розбиванні сценічної дії на значущі елементи, використанні незакінчених фраз, думок, створенні невловного настрою, а також у високому ступені поетизації драми. Подібно до лірики І. найчастіше поєднується в драмі з символізмом, що простежується у творчості М. Метерлінка, О. Уайльда, С. Виспянського. В українській драматургії І. виявляється меншою мірою, проте його елементи притаманні символістській п’є’сі С. Черкасенка “Казка старого млина”, п’єсі “Бенкет” М. Рильського та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)