Історія реалізму надзвичайно багата. Залежно від епохи змінювалося уявлення про нього. Тому існує кілька підходів до визначення початків реалізму. Одні літературознавці вважають, що елементи реалістичного письма наявні вже в давні часи в таких жанрах народної творчості, як легенда, дума, а також у літописах. Інші (і це твердження є загальноприйнятим) формування реалізму як художньої системи в європейських літературах пов’язують з епохою Відродження. Його представники – Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж.
Бокаччо, В. Шекспір – прославляли
Наступний етап розвитку реалізму – просвітницький реалізм (XVIII століття), теоретиками якого були Д. Дідро у Франції та Г. Е. Лессінг у Німеччині. У творах Д. Дефо, П. Бомарше, Й. В. Гете виступає демократичний герой, сутність якого найяскравіше розкривається у суспільних
У XIX ст. виникає новий тип реалізму – критичний реалізм, що суттєво відрізняється і від ренесансного, і від просвітницького насамперед зображенням діалектики стосунків людини й середовища, характеру й соціальних обставин. Письменники глибоко аналізують внутрішній світ особистості, надаючи правдивому зображенню життя глибокого психологізму, який є художнім завоюванням епохи романтизму. Таким чином, у творах поглиблюється пізнання навколишньої дійсності, картина світу збагачується різноманітними відтінками.
У XX ст. реалізм розвивається, збагачуючись новими художніми знахідками,- зростає увага письменників до підтексту, “потоку свідомості”, епічної масштабності в зображенні найпомітніших подій у житті людства, різних форм умовності.