Буфонада

Буфонада (італ. buffonata – блазенство) – комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання. Елементи Б. використовували скоморохи, “мандровані дяки” в інтермедіях, колядники у вертепному дійстві. Б. широко використовується в цирку, переважно в клоунаді коміками-буфами. У літературі елементи Б. наявні у творах гумористів та сатириків – в “Енеїді” І. Котляревського, у прозових та драматичних гумористично-сатиричних

творах Г. Квітки-Основ’яненка., М. Гоголя, Т. Шевченка (картина “генерального мордобитія” в поемі “Сон”), І. Франка, Леся Мартовича та ін. Буфонадною п’єсою є гротескна “фантазія-сатира” В. Самійленка “У Гайхан-бея” (1912), а також його поема “Спритний ченчик” (1924), в якій буфонадними засобами зображено, як душа упокоєного більшовицького “ченця”, що “прожив між нами тільки п’ятдесят чотири літа” (йдеться про В. Леніна, 1870-1924), всупереч “декрету” про великого грішника все-таки вскакує туди на спині окульбаченої черниці, бо за “декретом” до раю дозволено було в’їжджати
тільки вершникам. “Спритний ченчик” і в цій ситуації знайшов вихід, запропонувавши розгубленій праведниці: Тільки прошу задубити Аж на голову спідницю.

Щоб не міг пізнати з тварі В вас не шкапу, а черницю. Та вихайте більше задом, Ржіть, підскакуйте тим часом І старайтесь повертатись До портьєра заднім фасом… Таке окарикатурення будується на принципах гротеску в буфонадному творі.

Елементи Б. майстерно використав у своїх комедіях “Отак загинув Гуска”, “Мина Мазайло” М. Куліш.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Буфонада