Давньоіндійська епічна поема “Рамаяна” створювалася в далекій давнині, близько двох тисяч років тому. І ті, хто протягом століть складав її поетичні рядки, навряд чи могли відокремити в ній реальність від фантазії народу. Так само, як і нинішні індуси, які свято вірують у переселення душ і продовження життя, не відокремлюють героїв поеми від свого реального життя, а навпаки, своїми земними справами намагаються зблизитися з ними, хоча б у наступному житті. “Рамаяна” для них як Біблія: у неї або вірять безоглядно, або сприймають як казку.
Але
З міфів і переказів переселилися в поему і демони – ракшаси, володар птахів і цар
У царевичі та його друзях усе незвичайне: і нелюдська сила, і божественна краса, не властива юності мудрість, безмежна доблесть і шляхетність.
Але чи можна вважати фантастикою вірування людей, їхні уявлення про світ людей і природи, їхні мрії про справедливий устрій суспільства, про щасливе і благополучне життя, про вічну любов і відданість, непідвладні ні стихіям, ні демонам, ні людській злості?
Фантастика і реальність тісно переплітаються в поемі. І як не дивно, саме фантастичні картини роблять яскравими, такими, що запам’ятовуються, переконливі прості людські істини, які втілилися в поемі.
У яскравих фарбах народної фантазії чітко видні образи добра і зла, ясніші шляхи до порятунку і справедливості. Чим ідеальніший герой, тим сильніше хочеться наблизитися до нього. І тому щоосені вся Індія святкує дивне свято вогнів – дивали: біля кожного будинку запалюють вогник на честь переможного повернення воїнства казкового Рами. А слідом за ними до кожного будинку мають увійти просте людське щастя, благополуччя і спокій.
Так і йдуть по життю поруч, слід у слід земне і небесне, життя і казка, фантастика і реальність.