Новітня ж російська Література покликана не просто повторювати пушкінські традиції, але йти значно далі, орієнтуючись уже більшою мірою на Лермонтова й особливо на Гоголя. Його художні принципи, з погляду Бєлінського, були особливо актуальні й перспективні для молодих письменників – учасників “натуральної школи”.
Захист “натуральної школи” був закономірним наслідком постійної боротьби великого критика за передову ідейність, реалізм і народності літератури. Різко полемізуючи з “фантастичними народностями” слов’янофілів
Відкидаючи нападки ворогів “натуральної школи”, що заявляли про її безпідставність і неорганічність для російської літератури, Бєлінський глибоко обгрунтував положення про те, що “натуральна школа” не випадкове, але закономірне явище в історії
Останнім вона скористалася не краще його (куди їй у цьому боротися з ним!), а тільки свідоміше”.
РозгорнутаЯ характеристика “натуральної школи”, її принципів і найважливіших добутків утримується в статтях Бєлінського “Погляд на російську літературу 1846 рік а”, “Погляд на російську літературу 1847 року”, “Відповідь “Москвитянину” (1847). Ці статті стали соціальним, эстетическим і історико-літературним обгрунтуванням критичного реалізму, його творчими маніфестами, що свідчать про глибоке розуміння критиком специфіки мистецтва й закономірностей розвитку російської літератури. Не обмежуючись загальними міркуваннями щодо теорії й загальних принципів “натуральної школи”, Бєлінський уважно аналізував найбільш важливі добутки, створені учасниками нового літературного об’єднання: роман Достоєвського “Бідні люди”, реалістичні вірші Некрасова.
У другій частині статті “Погляд на російську літературу 1847 року” Бєлінський багато місця приділив зіставленню романів Герцена “Хто винуватий?” і Гончарова “Звичайна Історія “. Це порівняння дозволило критикові продемонструвати художню розмаїтість письменницьких талантів, відсутність догматизму у вихідних художніх принципах школи
Соціально-політичні погляди Бєлінського особливо чітко виявилися в його знаменитому “Лист до Гоголя” (1847). Воно було написано під час перебування критика на німецькому курорті Зальцбрунн, де Бєлінський міг не побоюватися ні цензури, ні царських жандармів. Ленін назвав цей лист, що підводив підсумок літературної діяльності Бєлінського, “одним із кращих добутків безцензурної демократичної печатки”, що надовго сохранили величезне живе значення.
В “Листі до Гоголя” були сформульовані насущні, першочергові завдання прогресивних суспільних перетворень. У їхній основі була вимога скасування кріпосного права. Лист містив судження по корінних питаннях життя країни.
У ньому була виражена непохитна переконаність критика у відповідальності літератора перед “публікою”, що у російських письменниках бачить “своїх єдиних вождів, захисників і рятівників від мороку самодержавства, православ’я й народностей…”.
Тим закономернее була невдача останньої книги Гоголя “Обрані місця з переписки із друзями”, що послужила приводом для листа Бєлінського. На закінчення критик підкреслював, що лист його було викликано зовсім не особистими непорозуміннями: “Отут справа йде не про мою або Вашу особистість, а про предмет, що набагато дорожче не тільки мене, але навіть і Вас: отут справа йде про істину, про російське суспільство, про Росію”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)