“Значення “празької школи” для української літератури”

Кривавий жовтень 1917 року та братовбивча війна відкинула багатьох українців далеко за межі України. Багато українців опинилось у Чехословаччині, яка зустріла їх гостинно. Тодішній президент Томаш Масарик симпатизував українцям, тому доклав багато зусиль, щоб надати можливість емігрантам здобути освіту. У Подєбрадах та у Празі відкрився ряд вищих учбових закладів, в яких навчання велося українською мовою. Інтелектуальна українська еліта зосередилась у Празі та Подєбрадах. Процвітала тут і літературна еліта.

Поети-емігранти, маючи в основі

своєї творчості традиції Наддніпрянщини, зазнавали і впливу галичан. Це позитивно впливало на творчість. До “празької школи” належать поети, які одержали освіту і змужніли в Чехословаччині. Представляють цю когорту поети Євген Маланюк, Наталя Левицька-Холодна, Олена Теліга, Олег Ольжич, Олекса Стефанович та інші.

Термін “празька школа” – умовний, оскільки це не була об’єднана організаційно група. Поети-емігранти – учасники боротьби за державність України, або діти учасників, були відірвані від рідної землі. Це мало великий вплив на їхню поетичну долю і поетичні уподобання.

Поети не

втрачали зв’язків із Україною. Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Юрій Клен, Оксана Лятуринська, Юрій Липа і Леонід Мосендз співпрацювали у “Віснику”, який редагував Дмитро Донцов. Називали цю групу “вісниківською хвадригою”. А Донцов називає їх “трагічними оптимістами”, бо вірили вони, що переродиться наша нація із гречкосіїв на воїнів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Значення “празької школи” для української літератури”