Тема захист природи в сучасній прозі (В. Астафьев, В. Распутін)

Важко знайти у світі літературу, у якій приділялося б стільки уваги темі: людина й Природа. Імена майже всіх письменників пов’язані з мальовничими місцями. Пушкіна не відокремимо від Михайлівського, Толстой – від Ясної Галявини.

Відношення людини до природи – одна з найбільш злободенних проблем сучасності. Письменники, економісти, учені б’ють тривогу: природа в небезпеці, вона має потребу в порятунку. Зараз не можна сказати, що людина – цар природи.

Скорення природи обернулося для нас знищенням її багатств, боротьба з нею

– моральним саморуйнуванням. Виявившись на порозі екологічної катастрофи, ми бачимо свою причетність, починаємо міркувати в місці природи в нашім житті.

У сімдесяті роки Віктор Астафьев написав “Останній уклін” і ” Цар-Рибу”. Мовлення в оповіданнях ” Цар-Риби” іде про браконьєрів, що порушує заборони на полювання й рибний лов. Астафьев упевнений: “Таємниця на землі й зірки на небі були тисячі років до нас. Зірки потухали иль розбивалися на осколки, замість них розцвітали на небі інші. І дерева в тайзі вмирали й народжувалися, одне дерево спалювало блискавкою, підмивало рікою, інше смітило

насіння у воду, на вітрі”. Письменник говорить про те, що ми зробили з тайгою: “Ні, ми лише ранили її, ушкодили, стоптали, исцарапали, ожгли вогнем.

Але страху, збентеженості своєї не змогли їй передати, не прищепили й ворожості, як не намагалися”.

У главі ” Цар-Риба” образ цар-риби символізує саму природу. У цій главі вступає в боротьбу з осетром величезних розмірів людина. Двобій закінчується на користь природи.

Втративши совість, людина зазнає поразки, а чарівна цар-риба спливає на дно Єнісею.

У своїх творах Валентин Распутін пише про захист природи. У повісті “Прощання із Запеклої” він показує страждання людей, які залишають свою батьківщину. Мені здається, що разом з людьми плаче, страждає й природа.

На острові є дерево, його намагалися зрубати, спиляти, підпалити. Люди нічого не можуть зробити з ним. Природа теж протистоїть людям. Але чи витримає вона цю боротьбу?

Коли ми боремося із природою, ми знищуємо самих себе.

У повісті “Пожежа” піднімається та ж проблема. “Ліс вирубувати – не хліб сіяти”, – говорить головний герой повести “А ліс вибрали – до нового десятки й десятки років. Вирубують же його при нинішній техніці в роки. А потім що? Потім голод, убогість”.

Адже разом із природою гине й людина.

Сучасні письменники вчать нас замислюватися над тим, що ми робимо із природою. Занадто багато горя й страждань приносить нам технічний прогрес. Він наносить удари по природі, а виходить, наносить смертельні удари й нам.

Таке відношення до природи приводить до катастроф, що трясуть увесь світ. Згадую слова Пришвіна: “Охороняти природу – значить охороняти Батьківщину”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема захист природи в сучасній прозі (В. Астафьев, В. Распутін)