Некрасов і Бєлінський

В 1842 році відбулася подія, що з’явилося поворотним у житті

Некрасова: він познайомився й незабаром подружився з Бєлінським. До тому

Часу великий критик перебуває в центрі літературного руху епохи й

Його світогляд здобував уже революційно-демократичний характер

Бєлінський прийняв саму гарячу участь у долі молодого поета. Він

Угадав у Некрасові неабиякої людини й усіляко сприяв розвитку

Його таланта. Великий критик прилучав Некрасова до інтересів, якими жила

У ті роки краща частина російської інтелігенції, допоміг

йому стати передовим

І освіченим діячем. ” Бєлінський бачив у мені, _ згадував Некрасов, _

Багато обдаровану натуру, який бракує розвитку й образовония. І от

Біля цього те й трималися його бесіди із мною…имевшие для мене

Значення повчання.”

Некрасова багато чого ріднило з великим критиком. У своїх

Численних критичних статтях і рецензіях, що друкувалися на сторінках

Газет і журналів того часу, Некрасов, як і Бєлінський, виступав проти

Літератури, що стояла на стражі існуючих порядків, і привітав

Поява добутків, героями яких ставали “нерідко люди, яких

Звички грубі,

страждання звичайні до вульгарності, страсті

Невиховані, у яких немає нічого романтичного й привабливого,

Скоріше багато відразливого”. Але тепер у результаті постійного спілкування з

Бєлінським, тривалих бесід з ним по всіляких питаннях – від

Літературних до суспільно-політичних – погляди Некрасова придбали

Певну стрункість і цілісність. Він остаточно переходить на позиції

Реалізму й стає переконаним демократом і жагучим пропагандистом

Ідей “натуральної школи”. Пізніше Некрасов так говорив про доброчинний

Впливі Бєлінського на формировоние своїх поглядів:

Ти нас гуманно мислити навчив,

Ледь ль не перший згадав про народ,

Ледь ль не перший ти заговорив

Про рівність, про братерство, про волю…

(“Ведмеже полювання”)

За словами Ф. М. Достоєвського Некрасов “благоговів перед Бєлінським і,

Здається, усіх більше любив його за своє життя”.

Бєлінський уважно стежив за творчістю Некрасова, допомагав

Радами, намагався залучити його до більше активного співробітництва в

Журналі “Вітчизняні записки”, де очолював критичний відділ. Один раз

Некрасов прочитав Бєлінському і його друзям вірш “У дорозі”, в

Якому говорилося про сумну долю простої селянської дівчини,

Вихованої в панському будинку, а потім виданої заміж за темного, але по-

Своєму доброго парня-ямщика. Послухавши вірш Бєлінський, за словами

И. И. Панаєва, обійняв Некрасова й зі слізьми на очах сказав: “Так чи знаєте

Ви, що ви поет – і поет щирий?”

Відтепер кожний вірш Некрасова сприймалося в кружку

Бєлінського як подія. Некрасов став першим поетом, у Творчості якого

Знаходили своє відбиття найважливіші принципи “натуральної школи” : інтерес

До життя простого народу – і в першу чергу трудового селянства й

Міських низів, – ненависть до кріпосного права, до всякого роду

Бюрократам, хабарникам, поміщикам-самодурам

Одне за іншим з’являються вірші Некрасова про селянський

Життя: про долю “мужика – вахлака”, що насмілився полюбити дворянську

Дочка (“Городник”), про бідняка якому уготована одна дорога – “До шинку”

(“П’яниця”), про сільську красуню, що очікує гірка частка росіянці

Жінки (” Трійка “). Одночасно поет із гнівом пише й чиновнику, що

Заради кар’єри не гребує ніякими засобами й доповзе вужем “до гарного

Містечка”, купить будинок і схопить потрібний “великий чин” (“Колискова

Пісня”), про жадібний і лицемірний буржуа^-накопичувач (“Сучасна ода”).

У середині 1840-х років починається активна діяльність Некрасова

Як видавця. Поет виявився прекрасним організатором. Він відчув,

Що пройшло час більш тісно згуртувати лави передових російських літераторів,

Об’єднати їх навколо одного друкованого органа з єдиної ідейної й

Художньою платформою. І в цьому його підтримав і зробив саму

Істотну допомогу Бєлінський. В 1844 – 1845 роках Некрасов випустив два

Тому альманаху “Фізіологія Петербурга”, а в 1846 році “Петербурзький

Збірник”.

Альманахи, підготовлені Некрасовим, відкрили російському читачеві

Невідомі раніше сторони російської дійсності, познайомили з новими,

Майже що не зустрічалися в літературі героями (двірники, пралі, шарманщики

І ін.), загострили увага до соціальних питань. Крім того, некрасовские

Альманахи дали можливість представникам “натуральної школи”, кращим

Письменникам гоголівського напрямку виступити єдиним фронтом, заявити про себе

Як про головну, провідну силу в росіянці літературі

Альманахи “Фізіологія Петербурга” і “Петербурзький збірник” були

Тепло зустрінуті публікою й одержали високу оцінку передової критики в

Особі Бєлінського

Успіх окрилив Некрасова, і він задумав нове літературне

Підприємство – видавати свій власний журнал, що повинен був стати,

На його думку, оплотом передовий російської суспільної й літературної

Думки. За задумом Некрасова, новий журнал повинен був вести боротьбу з

Кріпосництвом, з основонием самодержавного ладу й з реакційної

Літературою. За допомогою друзів поет разом мс письменником И. И. Панаєвим в

Кінці 1846 року узяв під оренду журнал “Сучасник”, заснований ще А. З.

Пушкіним

Перший номер обновленого “Сучасника” вийшов друком у січні

1847 року. Це була подія величезного суспільного й літературного

Значення. У Росії з’явився нарешті журнал, що відкрито виступав за

Звільнення селян і возглавлявший боротьбу кращих сил передовій росіянці

Інтелігенції проти мерзенностей “мерзенної російської дійсності”

(В. Г. Бєлінський). Напрямок “Сучасника” було охарактеризовано

Бєлінським у статті “Погляд на російську літературу 1846 року”,

Опублікованої вже в першому номері некрасовского журналу. У ній

Говорилося: “Якби нас запитали, у чому складається відмітний характер

Сучасній росіянці літератури, ми відповідали б: у більше й більше тісному

Зближенні з життям, з дійсністю…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)
Некрасов і Бєлінський