Довідалися печеніги, що князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод. Зібралося віче, стали радитися.
Допомоги чекати нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові. Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по жмені вівса, пшениці чи висівок – що в кого було. Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль.
Старий звелів викопати колодязь, спустити туди
Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв, хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого – сити медової, самі скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям
Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців, і зняли облогу. Коментар: Ворога можна здолати силою. Коли ж сили мало, то – хитрістю. Так вчинили білгородці за порадою мудрого старця. Вони зробили так, ніби колодязі в них дають бовтанку для киселю та медовий напій, ніби це сама земля їх підтримує.
Така кмітливість урятувала місто від облоги, від голоду й від сорому полону. Народний переказ уславлює винахідливість, мужність народу в боротьбі з ворогами, волелюбність.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)