Балада про вузлики
Була колись у мене баба Корупчиха,
Мені і досі її руки світять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Мені і досі її руки світять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Мені і досі світ без неї темний.
Кожного холодного чи голодного баба наділяла вузликом.
Хто був безсовісний, той лишався безсовісним.
А вона кожного вузликом наділяла.
Як насняться мені сни чорнющі –
Прийде Корупчиха, розв’яже вузлик,
Як насняться мені сни солодкі з калиною,
Прийде Корупчиха, зав’яже
Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,
Руки їй склали, не може зв’язати вузлика.
Я не вірю у скатерки-самобранки, вірю у вузлики баби Корупчихи. Сам їх розв’язував і зав’язав їх навіки у пам’яті.
А Корупчиха білою хустиною запиналася,
Вузлика під шию ніколи не зав’язувала,
А сховали її у позиченій хустці,
Бо свої вона у вузлики пов’язала…
Найвищі цінності у житті – доброта і людяність. Баба Корупчиха давно в могилі, але ліричного героя “Балади про вузлики” й досі гріють вузлики, зав’язані руками турботливої бабусі.