У ” БАЛАДІ ПРО СОНЯШНИК ” поєдналося фантастичне і реальне. Тема твору, його образна символіка – від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань про незвичайні перетворення в житті людей і в природі.
Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує незвичайне відкриття хлопчика-підлітка: сонце – всемогутнє. Як у будь-якій баладі, тут не обійшлось без дива, метаморфоз. І це диво сталося із сільським хлопцем-соняшником, у якого “були руки і ноги, було тіло, шорстке і зелене”. Він бігав наввипередки з вітром, рвав
Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, “що їхало на велосипеді, обминаючи хмари на небі”.
Це незвичайне фантастичне видиво приводить до великого осяяння – глибокого пізнання та осмислення, здавалося б, таких буденних явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник і “застиг… на роки й століття в золотому німому захопленні: “Дайте покататися, дядьку!” І в душі зароджується найчарівніше й найфантастичніше у світі: “Поезіє, сонце моє оранжеве”.
Цей символ такий всемогутній, що може перетворити людину
Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить з рідного грунту. Отже, сонце – це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник – поет, що у великому творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей.
“Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сонця”, – пише Іван Драч. Його золоті “промені”-вірші світять яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом любові, що перевтілюється в поезію: Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником. ІВАН ДРАЧ
БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,- В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі…
І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні: – Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)