Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні.
Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних.
В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси.
Крива ядуха пані смутку, Схиляючись до касопорців Обличчям зморщеним, мов губка, Фальшиві карти в пальцях корчить.
Оперши лікті у задумі, Нічного промислу любимці Пливуть на плахтах диму й шуму
В кублі химер, верзінь, наруги Під хлип свічок – тремтливих птахів Ворожать лупіям папуги, І грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.
Знічев’я плачуть горлорізи І сповідаються горілці, І, мов павук, у горло лізе Забутий спів, подертий в кільця.
Знов сажотруси стягом гімну Життя похвалу залопочуть. Хто це у кухоль знагла гримнув . ?
Чарки, мов птахи, відлітають Понад столами, попід стелю Лопочуть крилами скляними, Дзвінками грають понад синім Кущем димів, що корчму стелять.
Зів’яла вже зоря остання, І місяць теж зів’яти мусів, Та в черепа розбитій мушлі Шумить і плеще аж до рання Хор лупіїв і сажотрусів.
30 січня 1936.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)