У галереї портретів російських письменників серед бородатих, можу-чих у ліпленні й глибоко оригінальних фігур Тургенєва, Толстого, Плещеєва, Мея, Некрасова, Добролюбова, Достоєвського фігура, а точніше фігурка Чехова представляється такою незначительною, обыкновенною. Покладена нога на ногу, підперта рукою голова, волосся не більші й не маленькі, і пенсне докторське, нарешті, вираження особи скоріше нудьгуюче, чим смутне, розумне, але без “світової скорботи” або “обурення”. Фігура близька й знайома, немов близька людина в гості
З медициною роману не вийшло. Юрист теж з нього не вийшов. Словом, з “утворених”.
У роздум і безгрішшя він почав писати, що зауважував або чув, і поміщати в “Листках” і ілюстрованих журнальчиках. Так замість “медицини” у нього з’явилася література. А публи-ка, поважна публіка полюбила “Антошу Чехонте” цього чоло-століття в пенсне, зовсім звичайного. До віртуозності, до генія довів Чехов зображення повсякденного життя.
Всі його ранні Твори “без героїзму”, без хвилі, і, що характерно, навіть обсяг оповідань маленький. Яка противопо-хибність Товстому,
У Чехова все росте на землі: і життя, і Природа. Суцільні ” цукерки-бараночки”. Чехов довів звичайне оповідання про звичайну подію до досконалості й апогею. А далі, як у всякого віртуоза, Пагани-Ні або Ріхтера, у Чехова треба вибух, та сама хвиля “Степ”, “Три сестри”, “Вишневий сад”, “Дядько Ваня”.
Однак це втомлений полудень життя його малював Чехов з гіркої й усмешливой міною. Чехів не був би Чеховим, не був би письменником, не був би інтелігентною російською людиною, якби до простодушної й доброї естетики зрілого періоду не примеша-лось його відношення до життя, що прощає, з усмішкою, що любить, але не поважаюче. От приспів і “Дядька Вані”, і “Сестер”, і старожилів ” Вишні-Вого саду”: “Що ж отут поважати?
Звичайно, все плохо… І всім жахливо нудно”. Пушкіна, Толстой, Достоєвський, ледачий Гончарів, навіть Сал-Тыков-Щедрін виліплені природою або Богом крупно й сильно й у Творчості, і в особах. Чехів створений іншим способом. Ця тиха витончена людина немов накреслена тонкою голкою, зі чрезвы-чайною шляхетністю всіх ліній. У Чехові Росія полюбила себе.
Василь Розанов зауважує із приводу Чехова: “Усе в нього вийшло як у всіх росіян: учився одному, а став робити інше; звичайно, не дожив до повного років. Хто в нас доживає? Гнізда не мав, був мандрівний.
Ні звуку різкого, ні думки великий… А от слу-шаешь і слухаєш, і забуваєш, що дощ іде,
(1 votes, average: 5.00 out of 5)