А. П. ЧЕХОВ І ЙОГО МІСЦЕ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

А. П. ЧЕХОВ І ЙОГО МІСЦЕ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ В галереї портретів російських письменників серед бородатих, могутніх у ліпленні й глибоко оригінальних фігур Тургенєва, Толстого, Плещеєва, Мея, Некрасова, Добролюбова, Достоєвського фігура, а точніше фігурка Чехова представляється такою незначительною, обыкновенною. Покладена нога на ногу, підперта рукою голова, волосся не більші й не маленькі, і пенсне докторське, нарешті, вираження особи скоріше нудьгуюче, чим смутне, розумне, але без “світової скорботи” або “обурення”. Фігура

близька й знайома, немов близька людина в гості заїхав на чашку сподіваючись. З медициною роману не вийшло.

Юрист теж з нього не вийшов. Словом, з ” обра-зованных”.

У роздум і безгрішшя він почав писати, що зауважував або чув, і поміщати в “Листках” і иллюстриро-ванних журнальчиках. Так замість “медицини” у нього з’явилася література. А публіка, поважна публіка полюбила “Антошу Чехонте” цієї людини в пенсне, зовсім звичайного. До віртуозності, до генія довів Чехов зображення повсякденного життя

Всі його ранні Твори “без героїзму”, без хвилі, і, що характерно, навіть обсяг оповідань

маленький. Яка протилежність Толстому, Гончарову, що ширяє в надхмар’ях Лермонтову або Вл. Соловйову. У Чехова все росте на землі: і життя, і Природа.

Суцільні ” цукерки-бараночки”.

Чехов довів звичайне оповідання про звичайну подію до досконалості й апогею. А далі, як у всякого віртуоза, Паганини або Ріхтера, у Чехова треба вибух, та сама хвиля “Степ”, “Три сестри”, ” Вишневий сад “, “Дядько Ваня”. Однак це втомлений полудень життя його малював Чехов з гіркої й усмешливой міною

Чехов не був би Чеховим, не був би письменником, не був би інтелігентною російською людиною, якби до простодушної й доброї естетики зрілого періоду не домісилося його відношення до життя, що прощає, з усмішкою, що любить, але не поважаюче. От приспів і “Дядька Вані”, і “Сестер”, і старожилів “Вишневого саду”: “Що ж отут поважати? Звичайно, все плохо…

И всім жахливо нудно”. Пушкіна, Толстой, Достоєвський, ледачий Гончарів, навіть Салтиков-Щедрін виліплені природою або Богом крупно й сильно й у Творчості, і в особах. Чехів створений іншим способом. Ця тиха витончена людина немов накреслена тонкою голкою, з надзвичайною шляхетністю всіх ліній

У Чехові Росія полюбила себе. Василь Розанов зауважує із приводу Чехова: “Усе в нього вийшло як у всіх росіян: учився одному, а став робити інше; звичайно, не дожив до повного років. Хто в нас доживає? Гнізда не мав, був мандрівний.

Ні звуку різкого, ні думки великий… А от слухаєш і слухаєш, і забуваєш, що дощ іде, що так нерозумно всі, і не те що миришся з дурним, цього ні, але в безмірно дурну й дощову епоху знаходиш сили як-небудь переіснувати її, перета-щиться по ній”. У цьому, очевидно, складається щира мудрість Чехова: у героїчну епоху треба жити героїчно, а в негероїчну епоху все-таки не розбивати об стіну голову

Цю думку про життя він вселяє нам. Хочеться згадати епізод його взаємин з Максимом Горьким. Написавши свою знамениту п’єсу, Горький із властивим йому пролетарською простодушністю назвав її “На дні життя”. Чехову в п’єсі сподобалося всі, крім заголовка, і він порадив Горькому змінити його.

Так виник образ-символ, знак, що вбрав у себе, немов губка, значну частину типових рис тодішньої реальності. У цьому весь Чехов, у смутній незавершеності, у тім, як він переживає й почуває, як дивиться й що бачить


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


А. П. ЧЕХОВ І ЙОГО МІСЦЕ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ