(1893- 1933)
Справжнє прізвище – Фітільов. Народився в с. Тростянець (тепер Сумська область) в родині вчителя. Навчався в Богодухівській гімназії.
Працював слюсарем у ремісничій школі, в канцелярії волосної управи с. Рублівка, брав участь у роботі місцевої “Просвіти”. У 1916р. пішов до війська, брав активну участь у громадянській війні, 1919 р. вступив до Комуністичної партії. З 1921 р. мешкав у Харкові.
У 1933р. на знак протесту проти тоталітарної політики уряду СРСР покінчив життя самогубством, похований у Харкові.
М. Хвильовий – культова
Писав поезію і прозу (збірки оповідань “Сині етюди” та “Осінь” з’явилися 1923 р., повісті “Іван Іванович”, “Повість про санаторійну зону”, “Вальдшнепи”). Твори Хвильового відзначаються вдалим поєднанням у них таких художніх напрямків, як неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, реалізм.
Засади творчості Миколи Хвильового
У 1925-1928 роках головною подією української культури була літературна дискусія, де відбувалося зіткнення просвітянської моделі літератури й європейської (модерністської). Найавторитетнішим прихильником другої позиції був Микола Хвильовий.
Назва започаткованої ним ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) – була алюзією на Академію Платона. Головне правило засідань цієї літорганізації – абсолютна свобода суджень.
Хвильовий обстоював естетську літературу, потребу засвоїти знання Європи й її психологію, стати психологічним європейцем. Емблема європейської психології – Фауст, для якого характерна мужня цілісність, високий ідеалізм, абсолютний інтелектуалізм. Фауст мислить у ситуаціях, де не здатен мислити ніхто.
Однак інтуїція Фауста вивищує його понад розум.
Пропагований письменником вітаїзм – це вічний бунт, себенаповнення до краю, життєствердження, “прагнення жити подесятереним життям” (О. Блок). Це приреченість на безсмертя, сп’яніння від справжньості життя, романтика прориву в безсмертя. Митець стверджував необхідність азарту, як шлях безсмертя.
Для нього нема “золотої середини” – треба йти тільки по краю. Ризик і екстрим – емблема цього стилю.
Хвильовий обстоював необхідність політичного суверенітету України, критикував ідею “старшого брата”, наслідування російської літератури. На доведення цього він указував на специфіку української й російської душі. Письменник виступав проти надмірної сентиментальності українця, невміння дивитися правді в очі.
Революціонер-ідеаліст, Хвильовий довіряє революції, вірить, що вона приведе до гармонії. Проблема революціонерів Хвильового-у спробі роздвоєну душу відтворити як цілість. Сам Хвильовий страждав на неврастенію, його мучили жахливі галюцинації.
Виключно самотній, він будував життя на основі життя своїх персонажів і рівнявся на лозунг Фрідріха Ніцше: “Якщо не можна гордо жити, то треба гордо померти”.
Втручання політиків поклало кінець літературній дискусії, а постріл у скроню – кінець творчому шляху українського європейця Миколи Хвильового.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)