Так споконвіку було:
Одні упирались з ганчіркою у руціі
А другі тяглися до стяга зорі…
М. Хвильовий
У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком “Гігант” колись дуже давно знаходилось міське кладовище, яке нині переобладіммн в молодіжний парк. За старою церквою залишили недбалі чиновники для паніїш ків кілька могил – П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницьюмм художника С. Васильківського. Члени товариства “Спадщина” відновили мої одного з найталановитіших зачинателів української
Своїм самогубством М. Хвильовий хотів застерегти партію та уряд, літературних опонентів від подальшого дискримінування засад і принципів культурних цінностей. Але згодом палкого комуні” було внесено до списку “ворогів народу”, а його твори вилучені й заборонені Ми в умовах тоталітарного суспільства відбувається повне знецінення художньою “я” а перемагають лише політичні
Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, камін ч ” це не могло не відбитися у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках. . Найбільшу увагу щодо розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела “Я (Романтика)”, в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим.
Новела “Я (Романтика)” має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом”. .
Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить на очах матері “дві хрустальні росинки”. Чому ж в чудових очах рідної людини сльози, над чим Плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї.
М. Хвильовий по-новому розкриває споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях, але через роздвоєність душі “м’ятежний син” мусить застрелити матір. “Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері… Потім підвів маузера й нажав на скроню”. І це в ім’я революції, в ім’я дороги до іміїрних озер невідомої прекрасної комуни!
Новела Миколи Хвильового “Я (Романтика)” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім’я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата.
На жаль, ці проблеми актуальні й сьогодні, нехай трохи в пом’якшеному вигляді, але скільки зараз “хворих” політикою та кар’єрним ростом людей. Інколи через цю “хворобу” члени однієї родини готові піти не тільки на сварку, а й на розрив, бійку, вбивство. Єдиний спосіб уникнути цього – пам’ятати, що перед тобою не лише “червоний”, “білий” чи “чорний”, а перш за все, твоя рідна, близька людина, яка любить і береже тебе.
Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилився і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав жорстокості сучасної йому доби. Але ніколи Вічність не жбурне у його бік докір. І тому свідчення безсмертні слова М. Хвильового:
І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?
(поема “Електричний вік”)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)