Самим великим планом у романі показані Онєгін і Тетяна. Поет говорить про героя: “Мені подобалися його риси”. А героїню називає своїм “вірним ідеалом”.
Виходить, в Онєгіні не все схвалюється, а в Тетяні – усе. Очевидно, при розгляді цих образів можна відповісти на поставлений колись питання.
В Онєгіна й Тетяни є якості, які їх зближають. У суспільстві, де “воспитаньем немудро блиснути”, наші герої виділяються своїми пізнаннями. Євгеній у досконалості знав французьку мову, був знаком з художньою літературою, з історією,
Тетяні з дитинства книги “заміняли всі”. За читанням романів вона провела не одну ніч. А пізніше з жадібністю читає книги в бібліотеці свого обранця.
И Онєгін, і Тетяна мають проникливий розум. Онєгін знав людей. Він слухав Ленского з посмішкою, розуміючи незрілість його суджень. Ольга для Онєгіна – пересічна панянка, він дозволяє собі шепотіти їй “якийсь вульгарний мадригал”, з Тетяною же Євгеній завжди серйозний.
А Тетяна зуміла осягти навіть таку складну й суперечливу натуру, як Онєгін.
Поєднує героїв незалежність
Наділена “норовливої головою”, Тетяна різко висловлюється про пишність, мішуру, суєті вищого світла. Онєгіна й Тетяну зближають також чесність і правдивість у взаєминах.
На довірливий лист Тетяни Євгеній відповідає “признаньем також без мистецтва”. Чи дивно, що розумні, проникливі люди, якими були Онєгін і Тетяна, почували себе зовсім самотніми в тім середовищі, до якого вони належали по народженню? Поет відзначає, що Онєгін у вибраному суспільстві “здавався чужим”. Тетяна навіть у рідній сім’ї “здавалася дівчинкою чужий”.
Але, маючи деякі подібні якості, герої різні між собою. Себелюбності Євгенія протипоставлена щиросердечна щедрість Тетяни.
Ці якості проявляються насамперед у любові. Якщо егоїзм Євгенія був тим грунтом, на якій виросло легке відношення до любові, то щиросердечна щедрість Тетяни пояснює її самозречення й вірність у серцевій прихильності. З юного років “наука страсті ніжної” заміняла Онєгіну щирі почуття. Як легкокрилий метелик, пурхав він, часто міняючи прихильності.
У мінуту одкровення він зізнається Тетяні, що “сімейна картина” його не зачаровує, що він не здатний нікого довго любити. Пізніше, домагаючись любові Тетяни, знатної великосвітської дами, княгині, Онєгін думає тільки про себе й свої страждання.
Тетяна належить до тих піднесеній і багатій натурам, які не знають розрахунку в любові. Вони віддають всі сили серця цьому почуттю, і тому воно прекрасно й неповторно.
У всіх учинках Онєгін керується тільки своїми примхами. Він зав’язує дружбу з Ленским від нудьги, аби тільки вбити час. Щоб тільки на час розсіяти нудьгу, викликає ревнощі Ленского на іменинах у Ларіних, доглядаючи за Ольгою, а потім, піклуючись про свою репутацію, убиває молодого поета на дуелі. У щедрому серці Тетяни завжди найдеться місце жалю, співчуттю до людини, почуттю боргу перед ним.
Вона часто ходить до самотньої могили Ленского. Керуючись почуттям подружнього боргу, Тетяна відкидає любов Онєгіна, хоча продовжує його як і раніше любити.
Однак основним розходженням між героями є повна байдужість Євгенія й глибока прихильність Тетяни до “низкою” природі й народу. Хіба міг вихований французами-гувернантами в шумній суєті столиці, удалині від народного життя Євгеній почувати принадність “низкою” природи, відчувати необхідність зв’язку з народом? Д всьому цього він залишається байдужим.
Тільки на короткий час його могла зачарувати невибаглива сільська Природа.
А потім він побачив, “що й у селі нудьга та ж”. Зовсім інша Тетяна. Виросла серед привільних полів, зелених тінистих дібров, щодня спілкуючись із народом, вона зберігає на все життя глибоку, ніжну любов до рідної землі і її природі, зворушливу прихильність до “бідних селян”.
Ще з дитинства “вона любила на балконі попереджати зорі схід”, спостерігати за зірками. Дерева, квіти, струмки – це її друзі, яким можна довіряти свої таємниці.
Тетяна співчувала народу (“бедным допомагала”), але особливу ніжність у її душі викликає нянька, що вона називає “мила”. Цих симпатій ніщо не може винищити в душі Тетяни: ні довга змушена розлука, ні високе положення у світлі. Її душа тужить і рветься до рідних місць, звичному способу життя. Різне відношення до народу, до рідної природи є тим вирішальним фактором, що допомагає дати остаточну оцінку героям.
Онєгін – тип “зайвої людини”. Тетяна – позитивна героїня. В образі Онєгіна А. С. Пушкін показав ту частину інтелігенції 20-х рр. XIX в., що негативно ставилася до суспільно-політичних порядків того часу. Але й с. народом таких людей ніщо не зв’язувало.
Вони перетворювалися в “егоїстів поневоле”, у марні для суспільства людей. Таке життя не мало ніякого змісту.
Тетяна вбрала в себе все краще, чим багатий народ, вона носителька таких прекрасних рис характеру, як любов до батьківщини, правдивість, чесність, вірність боргам. Життя Тетяни мала певний позитивний зміст, хоча його ще не можна назвати високим, тому що положення жінки в той час було таке, що в суспільному житті вона ніяких ролей не грала.
А життя знаходить високий зміст лише тоді, коли людин потрібний народу, служить йому, бореться за його щастя. Пушкіна зумів незвичайно яскраво показати московське дворянство. Він представив нам це світло, “колір столиці”, в особах – це “знати” і “моди образ – цы”, ” особи, що зустрічаютьсяскрізь, необхідні дурні”.
На балі ми бачимо й “бального диктатора”, і “залітного мандрівника”, і суб’єкта, що заслужив популярність “низькістю душі”, і “на всі сердитих панів” – але ділової людини серед них немає.
У марній сухості мовлень,
Розпитів, пліток і звісток
Не спалахне думки в цілі доба,
Хоч невзначай, хоч навмання;
Не посміхнеться темний розум,
Не мерзне серце, хоч для жарту.
И навіть дурості смішний
У тобі не зустрінеш, світло порожньої.
Точна характеристика столичної еліти, дана Пушкіним у цих рядках, показує манірність, гордовитість, фальш, а також убивчу нудьгу цього блискучого й порожнього життя. Представники помісного дворянства тупі й нерозвинені. Їхні розмови безглузді: про косовицю, про рідню, про псарню; на іменинах у Тетяни “метою поглядів і суджень” був жирний пиріг, “до несчастию, пересоленный”. Стає зрозумілої нудьга Онєгіна, глибока й схований смуток Тетяни^ яким важко жити в такому оточенні.
Тетяна вслухатися бажає
У бесіди, у загальну розмову;
Але всіх у вітальні займає
Така нескладна, вульгарна дурниця;
Усе в них так блідо, равнодушно;
Вони обмовляють навіть нудно…
У результаті ми доходимо висновку, що в основі характеру московських дворян лежить бездуховність, відсутність яких-небудь інтересів, застійність життя. Але в той же час ми зауважуємо, що сім’я Ларіних описана Пушкіним по-іншому, із симпатією, тому що його залучає в цих людях простота, відсутність фальші:
Вони зберігали в житті мирної
Звички милої старовини;
У них на масниці жирної
Водилися російські млинці;
Два рази в рік вони говіли,
Любили кругла гойдалка,
Подблюдны пісні, хоровод…
Автор явно симпатизує Ларіним через їхню близькість до російських національних традицій. Кращі моральні якості Тетяни виховані не француженкою-гувернанткою, а кріпак нянькою. Недарма охоплена любов’ю до Онєгіна Тетяна відкриває душу своїй няньці як найближчій людині на світі.
Але, коли читаєш їхній діалог, виникає враження, що ці дві жінки розмовляють на різних мовах, зовсім не розуміючи один одного. В оповіданні “Филипьевны сивий” ми знаходимо осуд Пушкіним кріпосного права, що віднімає в людей навіть право любити.
Але душу народу живе в пісні, що співають двірські дівчини, “збираючи ягоду в кущах”, у казках, звичаях, обрядах. Тому опис природи наповнений у романі картинами народного життя, що надає йому національний колорит.
Роман “Євгеній Онєгін” – це складний і багатоплановий добуток, у якому А. С. Пушкін стосується дозволу самих різних труднощів, як моральних, культурних, так і соціальних, економічних, побутових. Цей роман є щирою енциклопедією російського життя, у якій відбиті не тільки долі людей, але й вічні проблеми, що існують у будь-який час.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)