Мій улюблений герой у романі “Євгеній Онєгін” (Тетяна Ларіна)

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова боязка…

Замисленість, її подруга

Від самих колискових днів,

Теченье сільського дозвілля

Мріями прикрашала їй.

Можна писати ще й ще, але образ Тетяни залишиться незбагненним, малоуловимым і таємничим. Душа її тісно пов’язана із природою. Пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стану, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами.

Тетяна романтична й сентиментальна… Її тягнуть романи, що заміняють їй недолік щиросердечного спілкування,

що дають їжу для її розуму й уяви; подання про життя в Тетяни складається також під впливом романів. Для себе вона вже створила свого героя, свій ідеал. У нього риси коханця Юліи Вольмар, Вертера, Грандисона. Він (як і сама Тетяна) неповторний, своєрідний, шляхетний, повний особливостей.

Коли прийшла пора любові, цьому ідеалу призначено було втілитися в Онєгіні. Що тягне до нього Тетяну? Може бути, незалежність, несхожість на всіх, кого вона знала раніше?

Важко сказати, що саме.

Поступово Онєгін, лицар в очах Тетяни, відкривається їй з іншої сторони – як скептик, реаліст, не здатний любити (у той момент).

Це мучить неї, вона намагається зрозуміти свій кумир – і до кінця не може. Після щиросердечного пориву, що виразився в жагучому, романтичному листі, вона попадає під холодний дощ моралізаторських сентенцій Онєгіна.

Дуель перевернула життя всіх героїв роману. Євгеній, Ольга залишають Село. Все це залишає глибокий слід у душі Тетяни, її характері й долі, однак любов не згасла – вона жива, але тепер Тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх треба проявляти відкрито. Але час летить. Тетяна вже “не дитя”, і на настійну вимогу матері вона їде в Москву, де неї вмовляють вийти заміж за генерала. І Тетяна з “ніжної дівчинки” перетворюється в бездоганну, вишукану “законодавицю зал”. Її гордість, шляхетність, витончена смак – справжні.

А неприступність, байдужість і безтурботність – це маска, що змушена носити Тетяна під тиском суворих законів світла. І хоча, незважаючи ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вони заховані, замкнені. А в душі вона залишається колишньою Таней, рветься назад: у старий будинок, у поля, ліси, у мир, де вона жила, не приховуючи своїх почуттів, де їй не потрібна була маска. Але навіть у світському оточенні вона не може стримати свої почуття до Онєгіна:

Вона його не піднімає

И, не зводячи з його очей,

Від жадібних вуст не віднімає

Байдужої руки своєї…

И все-таки, незважаючи на всю глибину своїх почуттів, коли їй “виразно всі”, коли вона розділяє любов Онєгіна, Тетяна не може звільнитися від думки свого суспільства. Вона відмовляє Онєгіну. У цьому її трагедія.

Трагедія всіх героїв. Вони не розуміють один одного, перебуваючи під гнітом суспільних забобонів.

Чому мені подобається Тетяна? Може бути, тому що ми з нею в чомусь схожі? У ній є нескорима потреба почувати, любити, що зустрічається тепер усе рідше й рідше. У чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота й неординарність натури, її здатність перетворювати, її духовність мене вражають.

Я многому від її навчилася, пройшовши з нею весь складний, незрозумілий, у чомусь гіркий шлях. Ми стали теперішніми подругами, і мені було жаль із нею розставатися.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Мій улюблений герой у романі “Євгеній Онєгін” (Тетяна Ларіна)