Відбиття гуманістичної ідеї автора в героях роману “Що робити?”

Роман “Що робити?” чудовий правдивим відтворенням суспільного конфлікту між людьми старого, відживаючого миру й людьми новими, з демократичних кіл, прихильниками нового матеріалістичного й революційного відношення до життя. В образах Лопухова, Кірсанова, Віри Павлівни Розальской і Рахметова Чернишевський дав типи передових людей 60-х років, руйнівників старих порядків і будівельників нового, тоді ще далекого соціалістичного майбутнього.

Роман захищав вимогу поваги людини до людини, пропагував право всякої людини на вільну працю

й щастя, піднімав достоїнство жіночої особистості, по-новому ставив питання любові й шлюбу, включаючи всі ці проблеми в перспективу загальних вимог корінної суспільної перебудови на основах повної рівності між людьми. Соціальним ідеалом Чернишевського був соціалістичний лад, і, незважаючи на стиснення загрозливої цензури, Чернишевський зумів гаряче висунути чарівність цього ідеалу й поставити його як мета всієї діяльності всякої передової людини свого часу.

В образах Марьи Олексіївни Розальской, її чоловіка, Михайла Сторешникова і його матері, його приятеля Соловцова й почасти Сержа й Жюли дані представники

старого, відживаючого миру. Тут у відношенні до людини панують лише корисливі спонукання. Мати дивиться на дочку як на джерело доходу, чоловік – на жінку як на річ, здатну догодити його марнославству й похоті.

Тут немає розуміння інтересів і бажань іншої особистості. Деспотичні відносини не допускають між людьми ні щирого почуття, ні довіри, ні взаємоповага – нічого, що радісно опромінює світлі почуття дружби й любові. Демократові Чернишевському особливо ненависний мир панського ледарства, життя на чужий рахунок, відсутності всякої праці.

Тут моральна нечистота одержує особливо огидні форми (Сторешников, Соловцов).

Зовсім інакше осмислюється Чернишевським неправда й бруд життя Марьи Олексіївни, жінки, змушеної всю життя бути в постійній турботі й страху за найперші й необхідні засоби до існування. Вона “зла”, але їй “не можна не бути злий”, до цього приводила її обстановка постійного нестатку, загальна атмосфера неправди, обману й насильства, погроза голодної бідності змушувала її прибігати до безчесних засобів у погоні за матеріальним статком

Якщо в житті багатіїв зовсім немає здорових елементів, то в Марьи Олексіївни зберігаються здорові початки, хоча й подвергшиеся перекрученню в силу тої брудної обстановки, у який протікало її життя. Марья Олексіївна хоча й бруд, але зі здоровими елементами; вона трудилася по-своєму, піклувалася про шматок хліба, боролася за стерпні умови життя. На противагу неправди й гнили старого миру рисуються люди праці, світлих знань і морального здоров’я.

Лопухів і Кірсанов, “обоє рано звикли собі пробивати дорогу своїми грудьми, не маючи ніякої підтримки”, обоє цінують освіченість і науку не через корисливо-життєві вигоди, а як внутрішній світоч, що опромінює життя розумом і світлом, обоє завжди й глибоко щирі й чесні в спілкуванні з людьми. На цих людей можна покластися у всім безумовно.

Рахметов, найбільш чудовий з нових людей, по походженню дворянин, але він пішов від свого класу, віддаючи себе самого й весь свій стан цілком на служіння народу. У колі цих людей панує нове, світле відношення до жінки. Шлюб тут розуміється винятково як справа вільного почуття. Сполучник між чоловіками не повинен перетворюватися в соромливе ярмо.

Любов до людини припускає й містить у собі радість робити всі, щоб коханій людині було краще. Тільки за умови повної взаємної незалежності можливі цілком щирі, світлі й радісні відносини між чоловіками Чернишевський розумів, що дійсна воля для жінок може наступити тільки тоді, коли вона одержить цивільні права й тверду самостійність у трудовому житті суспільства. Тому він тісно зв’язує проблему подружніх відносин із проблемою участі жінки в громадському житті

Малюючи життя Віри Павлівни замужем, воно показує її в таких сторонах діяльних інтересів, коли вона живе не тільки почуттям до чоловіка й думками про себе як про дружину, а прагненням до широкої суспільної корисності (організація майстерні та інше). Ідеал суспільної волі Чернишевським показаний у картинах соціалістичного пристрою в четвертому сні Віри Павлівни. При всьому утопізмі окремих подробиць цих картин, їхня головна основа містить у собі глибоке розуміння джерел майбутнього суспільного благополуччя людини. Щастя, достаток і повнота життя тут рисуються як результат колективної праці на основі високого розвитку науки й техніки, потужними силами яких люди змушують природу служити своїм потребам.

Готовлячи роман до підцензурного друкування, Чернишевський все-таки зумів указати на необхідність у Росії революційної боротьби із самодержавством. Як заклик до революційної готовності у романі був даний образ Рахметова. Натяками, навмисними умовчаннями й недосказанностями, навмисною підкресленістю недомовок – усіляко Чернишевський прагнув позначити, що основа винятковості біографії й поводження Рахметова складається в революційності його прагнень.

Звідси його відмова від багатства для якихось винятково високих цілей, звідси його зв’язку з народом, звідси наполегливе тренування в перенесенні позбавлень і фізичних страждань, звідси ж і загальний пафос автора в характеристиці Рахметова. Люди, подібні Рахметову, ставляться незмірно вище всіх інших позитивних осіб роману: “Велика маса чесних і добрих людей, а таких людей мало, але вони в ній – теїн у чаї, букет у шляхетному вині, від них її сила й аромат, це колір кращих людей, це двигуни двигунів, це сіль солі землі”.

Кінець роману скомпонований як суцільний натяк на швидку перемогу революції й радість її приходу (глава “Зміна декорацій”). Роман Чернишевського, безсумнівно, коштує у зв’язку з літературною лінією гуманізму й утопічного соціалізму. Але він же й ламає цю традицію, удосконалюючи її й піднімаючи ближче до матеріалістичного усвідомлення дійсності. Роман Чернишевського ставиться на зовсім особливе місце порівняно із всею попередньою белетристикою, пов’язаної з утопічним соціалізмом, своею революційною програмою. На противагу іншим утопістам, “Чернишевський був не тільки соціалістом-утопістом.

Він був також революційним демократом”. Образом Рахметова, показом конфлікту майстерні Віри Павлівни із владою Чернишевський указує на неминучість революційної боротьби для повалення всіх старих порядків…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Відбиття гуманістичної ідеї автора в героях роману “Що робити?”