На частку Настены випало багато лих. У шістнадцять років, залишившись сиротою, вона із сестричкою працювала у своєї тітки. Коли ж Настена зустрічає Андрія, вона закохується в нього. І після декількох зустрічей він пропонує їй вийти за нього заміж. У сім’ї чоловіка в Настены відносини зі свекрухою спочатку не заладилися, і комусь було заступитися за неї.
Тільки Семенівна початку звикатися з Настеной, як вибухнула Війна… Андрій пішов на фронт і чесно воював, поки не потрапив у госпіталь. Видужуючи, він думав про одному: війна кінчається,
Всієї його мрії були зруйновані в ту ж мить. Він приймає рішення: з’їздити додому, побачити рідних.
Бувають обставини, у яких людина може мерзнути. Він не керує своєю долею, доля керує ім. Корячись інстинкту, він направляється в рідні краї. Зустріч Андрія з Настеной відбувається в холодній, нетопленій лазні. Він оселився в цій лазні й став схожий на перевертня, навчившись вити по-вовчі.
Мене вразила сцена, коли Андрій, підстреливши козулю, “не добив неї, як варто було б, а стояв і дивився, намагаючись не пропустити жодного
Мені втрачати нема чого”.
Андрій мучається питанням: “Чим я провинився перед долею, що вона так із мною? – навіщо?” І не знаходить відповіді. Головне виправдання своєму злочину він знаходить у тім, що Настена завагітніла від нього, і в цьому він бачить свою долю. Але Андрій не зміг побудувати добро на злі, воно обернулося до нього особою, тому його осягла страшна кара.
Вона полягає в тім, що він залишається жити й мучитися, а Настена з не народженою дитиною гине. Для Андрія життя й пам’ять, на яку він приречений, – найстрашніше покарання.
Трагічна загибель Настены – це не тільки покарання, що пішло за злочином Андрія. До кого ж волає фраза “живи й помни”? Спочатку вже було відзначено, що Настена, що випробувала сирітську частку, дуже боялася втратити сім’ю, залишитися однієї.
В. Распутін постійно підкреслює дві риси її характеру: покірність і смиренність. Настена прив’язана до села, до будинку, до роботи, її життя й поводження визначені звичаями.
При зустрічі з Андрієм Настена розуміє, що він – дезертир, але не довго думає, як їй надійти. Вона залишається із чоловіком. Ситуація міняється, коли ознаки вагітності стають усе більше помітними. І нікому, навіть подрузі Надьке, навіть батькам Андрія, Настена не може пояснити, що вона нічим не забруднила свого достоїнства.
Виявившись меж двох вогнів, Настена вибирає страшний шлях – самогубство.
У всієї Атамановке не було ні однієї людини, який би просто пошкодував Настену. Лише перед смертю Настена чує лемент Максима Вологжина: “Настена, не смій!” Максим – один з перших фронтовиків, що пізнав, що таке смерть, розуміє, що життя – сама більша цінність. Після того як тіло Настены знайшли, її поховали не на цвинтар потопельників, тому що “баби не дали”, а поховали серед своїх, але скраєчку. Заклик “Живи й помни” звернений не тільки до жителів Атамановки, але до усім нам.
Людина ответствен за свої вчинки й за все повинен розплачуватися сам. Мені здається, що ця повість відкриває нам багато таємниць буття, змушує міркувати, хвилюватися й переживати за її героїв. Ми вчимося на помилках інших і повинні уникати їхнього повторення. І в цьому нам допомагають такі добутки, як повість “Живи й помни”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)