У будь-якому художньому творі заголовок грає дуже важливу роль, наштовхуючи читачів на більше глибоке поняття й осмислення добутку. Слова “Живи й помни” підкреслюють’ усе, що написано на сторінках книги, повинне стати непорушним вічним уроком у житті кожної людини. “Живи й помни” – це зрада, низькість, людське падіння, випробування любові цим ударом.
Головний герой книги – Андрій Гуськов, “розторопний і бравий хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до війни недобре-непогано чотири роки”. Але от у мирне
Не кожній людині дано пережити таке горе й ганьба. Це подія круто перевертає й міняє життя Насті Гуськовой. “…Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю? Навіщо ти з нею погодився?
Навіщо, не задумавшись, відітнув собі крила, саме коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом,
Распутін дає читачам право судити про вчинки Андрія й Настены, виявити для себе все гарне й усвідомити все погане.
Сам же автор – добрий письменник, схильний скоріше прощати людини, чим засуджувати, тим більше засуджувати беспощад але. Він намагається надати своїм героям можливість для виправлення. Але є такі явища й події, нестерпні для навколишніх героїв людей, на осмислення яких немає в автора щиросердечних сил, а є тільки одне неприйняття.
Валентин Распутін з невичерпної для російського письменника серцевою чистотою показує жителя нашого села в самих несподіваних ситуаціях.
Шляхетність Настены зіставляється автором зі здичавілим розумом Гуськова. На прикладі того, як Андрій накидається на теля й задирає його, видно, що він втратив людський образ, повністю відійшов від людей. Настя ж намагається образумить і показати помилку свого чоловіка, але робить це люблячи, не наполягає. Автор уводить у свою повість багато міркувань про життя. Особливо добре ми це бачимо при зустрічі Андрія й Насті.
Герої нудяться своїми міркуваннями не від туги або неробства, а бажаючи зрозуміти призначення людського життя.
Великі й багатогранні образи, описувані Распутіним. Тут і типовий для сільського життя збірний образ діда Михеича й дружини його, консервативно строгої Семенівни. І образ солдата Максима Воложина, мужнього й героїчного, що не жалели сил, що сражались за Вітчизну. Багатоликий і суперечливий образ істинно російської жінки – Надьки, що залишилася однієї із трьома дітлахами.
Вона-Те й підтверджує слова Н. А. Некрасова: “..доленька російська, доленька жіноча”. І життя під час війни, і її щасливий кінець відбилися на долі сільця Атамановки.
Валентин Распутін усім, що написав, переконує нас, що в людині є світло й погасити його важко, які б не траплялися обставини. У героях В. Г. Распутіна й у ньому самому є якесь поетичне почуття, протиставлюване устояному сприйняттю життя. Додержуйтеся слів Валентина Григоровича Распутіна: “Століття живи – століття люби”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)