Тартюф – лицемір, втершийся в довіру Оргона, що привласнює собі його будинок і стан, але викритий і арештований по королівському указі
Тартюф страшний лицемір. Він прикривається релігією, зображує із себе святого, ні в що не вірячи, і таємно обробляє свої темні делишки. Лицемірство для Т. не просто домінуюча риса характеру, воно і є сам характер. Характер Т. по ходу добутку не міняється.
Але він розкривається поступово. Композиція комедії дуже своєрідна й несподівана: головний герой Т. з’являється тільки в III дії. У комедії “Тартюф”
У первісному варіанті головний персонаж п’єси був зображений ченцем. Двічі церковники домагалися заборони п’єси, двічі Мольер переробляв п’єсу, міняв її заголовок, ім’я героя. У підсумку Тартюф не чернець, а мирянин, безсовісний лицемір і шахрай
Мольер показує, як лицемірна релігійна проповідь руйнує всі нормальні людські й сімейні відносини. Умови часу не дозволяли відкрито боротися проти релігії. Мольер змушений критикувати лицемірство як чисто моральний порок.
Це нарочито підкреслено в мовленнях Клеанта – резонера,
Образ Тартюфа викриває велике соціальне явище. У ньому втілені багатовікова релігійна неправда, ідея аскетизму, похмурі риси кліки церковників. Також і Оргон – аж ніяк не схематичне втілення легковір’я й осліплення, хоча риса ця комічно загострена в його поводженні в п’єсі. У його особі ясно змальований тип обмеженого й відсталого французького буржуа тієї епохи, – малокультурн, готового йти на приводу далекої ідеології, що легко попадається на вудку релігійної проповіді. Демократизм і народності комедії особливо яскраво виразилися в прекрасному образі служниці Доріни.
Смілива, прониклива й дотепна, ця жінка з народу відразу розкусила Тартюфа. Викривальний дух п’єси ослаблений кінцівкою. Захистом проти темних сил виявляється король, завдяки мудрості якого підступи Тартюфа приводять у в’язницю не Оргона, а його самого. Сатира, таким чином, спрямована проти феодальної реакції, але ще не зачіпає абсолютизму
Комедія в основному витримана в манері класицизму. Дія відбувається протягом доби в одному місці – будинку Оргона. Воно зосереджено навколо одного великого конфлікту. У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна риса в сатиричному перебільшенні
В образі Тартюфа – це релігійне святенництво. Ще до появи Тартюфа на сцені ми чуємо про його крайню побожність і смиренність, аж до каяття в тім, що один раз під час молитви він убив блоху. Потім послідовно розкривається підгрунтя цього благочестя. І отут виявляється, що лицемірство не єдиний його порок.
Ми довідаємося, як Тартюф любить рясно поїсти за чужим столом, що він небайдужий до краси служниці. Ми бачимо, як він не гидує ніякими засобами, прагнучи захопити чуже майно, як намагається спокусити дружину свого благодійника. І отут лицемір остаточно викриває свій аскетизм, заявляючи, що, “хто грішить у тиші – гріха не робить”. Все це прояву сутності характеру, що ні в чому не міняється від початку до кінця.
Але правдива картина соціального життя в комедії не зводиться тільки до викриття святенництва. Буржуазна сім’я з її патріархальним укладом, з якого жадає вирватися молодь, – все це виростає в живе і яскраве полотно
(1 votes, average: 5.00 out of 5)