Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький.
На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце,
Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько.
Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно й співаєш, Ти, щасливий, спарувався І гніздечко маєш! А я бідний, безталанний. Без пари, без хати: Не досталось мені в світі
Весело співати. Сонце зійде – я нуджуся,
Тієї не бачу. Довго й чутки вже не маю Про милу дівчину; Цілий вік свій усе плачусь
На лиху годину. Не щебечи, соловейку, Як сонце пригріє! Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! Ти лети, співай тим людям,
Котрі веселяться; Вони піснею твоєю Будуть забавляться.
А мені такая пісня Душу роздирає! – Гірше б’ється. моє серце, Аж дух завмирає. Пугач мені так годиться: Стогне, не співає;
Нехай стогне коло мене Да смерть возвіщає.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): В. Забіла у вірші “Соловей” використовує прийом поетичного паралелізму, щоб
Тому просить соловейка не щебетати, не ятрити душу. до його настрою тепер більше підходить крик пугача – злого віщуна. Написаний твір у дусі народної пісні з усіма її жанровими ознаками, покладений на музику.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)