СОЛОВЕЙ
Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький,
На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце,
Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько.
Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно й співаєш: Ти, щасливий, спарувався І гніздечко маєш! А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати: Не досталось мені в світі Весело співати. Сонце зійде – я нуджуся, І заходить – плачу:
Котру люблю дівчиноньку, Тієї не бачу. Довго й чутки вже не маю Про милу дівчину;
Цілий вік свій усе плачусь На лиху годину. Не щебечи, соловейку,
Як сонце пригріє! Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться;
Вони піснею твоєю Будуть забавляться. А мені такая пісня Душу роздирає! – Гірше б’ється моє серце,
Аж дух замирає, Пугач мені так годиться Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене
Да смерть возвіщає.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)