Підручник Українська література 10 клас
ХХ Століття
“Слова кохання, які тобі я не сказала” (Леся Українки)
Шедеврами інтимної лірики Лесі Українки є цикл творів, присвячених Сергієві Мержинському. Цей надзвичайно привабливий чоловік справляв неабияке враження на сучасників: “Він подобався без винятку всім, хто тільки його знав. Делікатний, рівний у спілкуванні з людьми, м’який, щирий, правдивий, він надзвичайно привертав до себе увагу. В ньому гармонійно поєднувалися фізична й духовна краса, і в цій гармонії був секрет
Спільні переконання покликали до життя високі, дружні стосунки шляхетних людей. Вражений сухотами, восени 1900 року Мержинський переживав загострення і почувався вкрай погано. Леся Українка поїхала до Мінська рятувати свого друга.
Місяці, проведені біля ліжка смертельно хворого, – час титанічного напруження сил. Лицарство її душі виявилось у подиву гідній самопожертві: поетеса свідомо наражала себе на небезпеку – і таки не оминула її (від Сергія вона вдруге заразилася туберкульозом). Однак не залишила
Від розпачу рятувалася працею: її “Одержима” написана за одну страшну ніч, пережиту там, у Мінську. Це драма про одержимість високими поривами, про любов і ненависть.
На олтар кохання покладені й інші твори, писані у дні смертельної недуги коханого, – “Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти”, “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Все, все покинуть, до тебе полинуть” та інші. Останній вірш виявляє готовність ліричної героїні не просто розділити життєвий фатум коханого, а її прагнення викликати на двобій “злую мару, що тебе забирає”, відчайдушний порив – “взять тебе в бою чи вмерти з тобою”. Психологічну характеристику ліричної героїні доповнюють інтимно-дружні, образні звертання до постаті коханого, наділені сумовитими епітетами “мій зламаний квіте”, “мій згублений світе”. Ідея невмирущості справжнього кохання звучить в останньому рядку твору: “З нами хай щастя і горе вмирає”.
Після смерті Сергія Мержинського з’явилися поезії високого трагічного звучання: “Уста говорять: “Він навіки згинув/”, “Квіток, квіток…”. Написаний секстинами, перший вірш виявляє болючий жаль ліричної героїні за втраченим. Серце відмовляється вірити, що щастя пішло за той обрій, звідки нема вороття: “Уста говорять: “він навіки згинув!” /А серце каже: “ні, він не покинув!” / Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? / Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, / Тут в глибині і б’ється враз зі мною: / “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”. Останній рядок рефреном повторюється у всіх строфах.
Голос друга супроводжує ліричну героїню повсякчас: “чи в піснях забути хочу муку”, “чи я спущусь в безодні мрій таємні”, “чи сон мені склепить помалу вії”. “Тебе нема, але я все з тобою!” – цією прикінцевою тезою стверджено ідею невмирущості справжнього кохання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)