Підручник Українська література 10 клас
ХХ Століття
Пісня про незнищеність краси
Драма-феєрія “Лісова пісня” (1911) належить до шедеврів світової драматургії. Цей твір, що “як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки” (Максим
Василь Касіян. Лукаш і Мавка. 1953
Рильський), не виник несподівано. До його появи поетеса готувалася ще у дитинстві, коли вперше почула про мавок і потай від усіх “в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс… і там ждала, щоб мені привиділася Мавка”. У листі
Лесина туга за “сторононькою рідною” знайшла найвишуканіший, найдовершеніший мистецький вираз у тексті “Лісової пісні”. Творчий геній поетеси явив світові
Дванадцять днів праці натхненно писала Леся Українка твір про волинські ліси: “Сього літа, згадавши про їх, написала “драму-феєрію” на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї. Се драма-казка, за термінологією Гауптмана (так він зве свій “Потоплений дзвін” ). але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйонами?
А от досі не одважувалась писати!” (лист до Агатангела Кримського від 27 жовтня 1911 року).
Основний конфлікт драми-феєрії (а він має філософсько – психологічний характер) реалізується у боротьбі за світлу високу мрію, і ця боротьба єднає все найкраще в природі та людині. Образ Мавки втілив роздуми письменниці про роль краси і вірності, про роль мистецтва у пробудженні духовних сил людини, у її піднесенні до розуміння власного призначення на землі.
Композиційно твір складається з прологу і трьох дій. Пролог вводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти. Пролог же містить у зародку вияви усіх конфліктів, реалізованих у драмі. Сюжет твору становить історія кохання Мавки і Лукаша. У першій дії (“весняній”) показано зародження, розвиток і цвітіння кохання.
У другій дії (“пізнє літо”) відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання: в душі Лукаша одночасно в’януть поезія і любов до Мавки. Внутрішня роздвоєність хлопця зумовлена його ваганням між мрією і буденщиною, між поезією і прозою, зрештою, між Мавкою і Килиною, з-поміж яких одна – це свято високості й краси, а інша – проза буднів. У кінці другої дії настає кульмінація: Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину, його вибір “штовхає” Мавку в обійми Того, що в скалі сидить.
Валерій Франчук. “Лісова пісня”
Особливість сюжетної побудови “Лісової пісні” виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації події не йдуть на спад. І третя дія (“пізня осінь”) виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш обертається вовкулакою і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши на вербу. Ці метаморфози, характерні для казкового жанру, вінчає така ж казкова перемога добра над злом, вічного над тлінним, бо смерть подолана всеперемагаючою силою кохання, а вогонь очищує людину, звільняє її від буденного. Розв’язка драми-феєрії оптимістична: краса є вічна, як світ.
Твір завершується розлогою ремаркою-епілогом: звучить “переможний спів кохання”, “зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч”, яка єднає у пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах.
Отже, кожна частина “Лісової пісні” своїм настроєм співвіднесена з певною порою року, зміна якої ілюструє зародження, розвиток і згасання почуттів і переживань Мавки та Лукаша. У композиції жодної української драми до “Лісової пісні” природа не відігравала такої вагомої ролі. У драмі – феєрії ремарки сприймаються як поезія у прозі: “Провесна. По узліссі і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись.
На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду”. Дослідники драми називають ремарки “Лісової пісні” кращими в українській літературі пейзажами. Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в “Лісовій пісні” виявляється у синтезі різних мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу.
Природа в драмі-феєрії відбиває багатство кольорів різних пір року, вона “забарвлена” і “озвучена”: кують зозулі, витьохкують солов’ї, “поривчасто зітхає” вітер, “очерет перешіптується з осокою”. Персоніфікація природи сягає у творі усіх образів: Водяник, обидві Русалки, Мавка, Лісовик мають людський вигляд, мову, звички, характер. У їхньому царстві панують свої закони, і людині не слід втручатись туди, не маючи необхідних знань.
Це стверджує авторка образом дядька Лева – гармонійної ланки єднання мудрої людини з прекрасною і мудрою природою, в котрій ніщо не гине, лише переходить в інші форми чи виміри: “Легкий, пухкий попілець / ляже, вернувшися, в рідну землицю, / вкупі з водою там зростить вербицю, – / стане початком тоді мій кінець”. Так стверджена вічність життя у природному світі.
“Етап, на якому Леся Українка творила “Лісову пісню”, я називаю не літературним символізмом, а просто символічним мисленням”, – писав Микола Євшан. “Дар мислення символами” вважав він органічною і виразно індивідуальною рисою письменниці. Фольклорно-міфологічний образ лісової русалки у драмі-феєрії поетично узагальнений. Мавка у Лесі Українки – символ високої людської мрії, символ торжества правди над кривдою, уособлення духовності й краси. Мавка – істота міфологічна, створена народною фантазією. Портрет Мавки виписаний у ремарках із дотриманням фольклорних традицій змалювання цього персонажа: “ясно-зелена одежа”, “розпущені чорні, з зеленим полиском, коси”.
У сприйнятті Лукаша Мавка виглядає, “як дівчина… ба ні, хутчій як панна, І бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не понаськи”. Зауважує хлопець і мінливість кольору її очей: “тепер зелені… а були, / як небо, сині… О! тепер вже сиві, / як тая хмара… ні, здається, чорні, / чи, може, карі”. Портретна характеристика відіграє велику роль у розкритті внутрішнього світу Мавки.
У першій дії закохана Мавка постає ” наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах”. У другій – спочатку одягнена в буденний одяг сільської дівчини, бо стає покірною Лукашеві та його матері, а наприкінці дії міняє сірий стрій на багряний, та не може приховати смертельної блідості обличчя (“Яка страшна!” – вигукує Лукаш і обирає Килину за супутницю життя). В останній дії “Лісової пісні” постать Мавки “чорніє” на тлі білої стіни: контраст барв увиразнюється пучечком калини на грудях дівчини.
Ця кольорова гама (чорне – біле – червоне) визначає психологічний настрій, окреслює болючі переживання Мавки. Мавка – символ прекрасної мрії, поезії, краси.
Н. Лопухова. Ілюстрація до драми-феєрії “Лісова пісня”. Гравюра. 1970
Образ Мавки романтичний. І це найбільш помітно зі своєрідного освітлення, яке супроводжує її у творі: зоряний вінок – поцілунок Лукаша (“зірка в серце впала”) – “огнисте диво” сталось (Мавка покохала) – “всі зорі / погасли і в вінку, і в серці” (зрада Лукаша) – “вогнем підземним / мій жаль палкий зірвав печерний склеп” (вирвалася від Марища). В останньому монолозі Мавки образом вогню утверджується безсмертя душі: “О, не журися за тіло! / Ясним вогнем засвітилось воно, / чистим, палючим, як добре вино, / вільними іскрами вгору злетіло…”. Такий підхід до змалювання суті образу Мавки не є випадковим: поетеса-неоромантик мислила і відчувала образами зорі, вогню, іскри, світла.
В образі Мавки органічно сполучено емоційне і раціональне, поетичний зміст з філософським. Так, Мавка зрозуміла мову Лукашевої сопілки краще, ніж він сам: “Я тебе за те люблю найбільше, / чого ти сам в собі не розумієш, / хоча душа твоя про те співає / виразно-щиро голосом сопілки”. Однак вона так і не навчилась розуміти мову буднів, в яких панують корисливість, лицемірство.
До самого кінця Мавка залишається ідеально чистою, щирою і незрадливою. Благородство лісової дівчини виявляється у багатьох вчинках: вона ранить руку серпом, аби ціною її крові Русалка Польова пожила бодай ще день; заступає Злидням дорогу до Кнлиннної хати; вертає Лукашеві людську подобу.
Образом Мавки авторка ствердила гасло свого життя: “Ніяка туга краси перемагати не повинна” (так учить Мавку Лісовик, картаючи за те, що “покинула високе верховіття”, що “спустилась” до “служебки”, що “працею гіркою / окрайчик щастя хтіла заробити / і не змогла…”). Це основний принцип “неоромантизму” – гармонійна єдність художнього ідеалу з життєвою правдою. Його авторка практично реалізувала у “Лісовій пісні”.
Антиподами Мавки в ідейному і художньому аспектах є Килина і мати Лукаша. Конфлікт драми рухає зіткнення цих двох протилежностей. Лукаш же опиняється між двох сил і, не знайшовши свого місця у світі, зазнає найбільшої людської трагедії – роздвоєння душі.
Мати Лукашева не вміє тішитися красою природи, не розуміє синового дару і не потребує його сопілкових мелодій (“все грай та грай, а ти, робото, стій!”). Вона уже втратила чоловіка і дочку, а тепер з ласки брата (дядька Лева) хоче розжитися якимсь добром (городом і хатою) і побачити сина господарем. Стара і спрацьована, вона чекає “робітної” невістки і родинних змін на краще.
Звісно, обмежена клопотами сірої буденщини жінка вороже сприймає Мавку, не розуміє її краси, тим більше внутрішньої. Їй більше імпонує Килина “вдовиця моторненька”, хазяйновита, дебела й міцна, котра знає, як догодити майбутній свекрусі, тому вмить вижинає ниву, хвалиться молочною коровою “турського заводу”, відверто залицяється до Лукаша, граючи здоровою силою, в надії на одруження і статки.
Лукаш – натура роздвоєна. З одного боку, він добрий, слухняний син і племінник, типовий поліський хлопець, а з іншого – наділений від природи поетичною натурою, котру Мавка відразу відчула, побачила красу його душі: “той цвіт від папороті чарівніший – / він скарби творить, а не відкриває”. Біда Лукашева у тому, що не зміг розвинути свій поетичний дар, не зміг, як каже Мавка, “своїм життям до себе дорівнятись”, безжалісно потоптав дивоцвіт справжнього кохання – і опинився на пожарищі.
Василь Перевальський. Ілюстрація до “Лісової пісні”
Тема мистецтва, що хвилювала Лесю Українку упродовж усього життя, у творі розгортається через взаємини Мавки і Лукаша. В алегоричному образі Лукаша письменниця показала, як важко бажане зробити дійсним, як реальне життя заглушає мрію, спиняє романтичний порив у блакитні високості, як засмоктує людину буденщина. Однак голосом його ж таки сопілки у фіналі твору вона ствердила: убити мрію – неможливо!
Згоріло Мавчине тіло, але любов Лукаша подарувала їй невмирущу душу.
“Утвердження людської мрії, хвали високим, благородним почуттям, віра в перемогу краси життя над мороком мертвеччини – такий зміст втілюють образи “Лісової пісні” (Іван Денисюк) – твору, в якому лірика, епос і драма злились у благородний сплав, де гармонійно поєднались реальність, міф і казка, простота й вишуканість стилю і глибина думки.
Вершинний твір Лесі Українки реалізував її давнє поетичне пророцтво: “Бажаю так скінчити я свій шлях, / як починала: з співом на устах!”.
Словниковії робота. 1. Запам’ятайте новий термін.
Драмафесрія (франц. fee – фея) – один із жанрових І різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий і сюжет, неймовірні перетворення. У такій драмі поряд з і людьми виступають фантастичні істоти.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)