Щирість вираження патріотичних почуттів ліричного героя
У вірші В. Підпалого “Тиха елегія”
Коли читаєш вірш Володимира Підпалого “Тиха елегія”, здається, що вустами ліричного героя промовляє твоя стривожена душа. Ми часто чуємо це горде слово – “патріотизм”. Воно лине з високих трибун, начертане на гаслах демонстрантів, ним сповнені численні газетні статті. Але ось раптом натрапиш на просте зізнання:
Коли мене питають: “Україну
Чи можеш ти забуть на чужині?” –
Кричу: “Кладіть отут у домовину
Живим!..
І стає зрозумілою справжня, щиросердечна суть патріотизму. Вона – не в гучних словах, не в політичних закликах. Вона – в глибинах душі, вона – в кожній краплинці твоєї крові, у кожному подиху. Про неї не можна красномовно сповіщати весь світ (чи не тому вірш і має назву “Тиха елегія”?), вона не потребує наголосу і знаків оклику.
Справжній патріотизм вищий за слова, в які його одягають, – як щирі почуття не вмішуються ні в які рамки.
А тому ліричний герой В. Підпалого скоріше промовчить, аніж почне прилюдно присягатися в любові Батьківщині. І тисячі, мільйони
Така людина ніколи не зрадить свою землю:
… від них не відокремлю
Себе і тоді, як в землю перейду…
Може, саме тому справжній патріот не стане багатоголосно розповідати про свої гарячі почуття, бо раптом “випадкове слово” плямою впаде на їх кришталеву чистоту.
… Мені б дуже хотілося, аби цього вірша прочитали (а ще краще – вивчили) деякі можновладні “патріоти”, для яких слово “патріотизм” стало перепусткою до державних посад.