Найбільше повно і яскраво розкривається внутрішній мир поета в його ліричних добутках, одним із яких є вірш ” Елегія “. Читаючи його, навіть той, хто мало знаком з біографією письменника, зрозуміє багато чого про нього самому, про його переживання, бажання, прагненнях, мріях, розчаруваннях і надіях.
Добуток починається смутними й важкими міркуваннями Пушкіна про минулі роки:
Божевільного років згаслі веселощі
Мені важко, як неясне похмілля.
Але, як вино – сум минулих днів
У моїй душі чим старе, тим сильней.
Згадуючи
Однак Пушкін ніколи не буває тільки сумний і сумовитий. Він кидає критичний погляд на минуле, але його думки про Майбутнє наповнені не однією лише тугою
Перед нами відкривається весь багатий щиросердечний мир поета, його жвавість, вразливість; його гаряче серце, що жадає любові, щастя, гармонії; його жагучий темперамент, що влекет до життя, до суспільства, до задоволень і тривог; його живий розум, що відсуває на задній план всі примхи, шаленості, однобічні захоплення молодості й стверджуюче активне життя в праці й турботах. Смутні ноти відразу переміняються життєстверджуючими мотивами:
Але не хочу, про други, умирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати…
У цих рядках – не просто спрага життя. Поет прагне до життя активної, у якій він зможе відчути всю повноту й красу людського існування, зможе принести користь суспільству. Його не страшать перешкоди, труднощі, тривоги й навіть розчарування – це всі невід’ємна частина повноцінного життя. Незважаючи ні на які прикрості й турботи, поет вірить у світле майбутнє. І друга частина його вірша перейнята дивно світлими, мажорними, життєстверджуючими настроями:
И відаю, мені будуть наслажденья
Меж прикростей, турбот і треволненья:
Часом знову гармонією вп’юся,
Над вимислом слізьми обіллюся,
И може бути – на мій захід сумний
Блисне любов улыбкою прощальної.
Добуток закінчується врочистою, бадьорою інтонацією, у якій звучить тверда рішучість поета пройти цей шлях до кінця з усіма його негодами й перешкодами, щоб повною мірою відчути його щасливі моменти.
Усього в декількох поетичних рядках Пушкін дає нам можливість почути всі струни його ліри. І в цьому він так несхожий на своїх попередників, яким, в основному, була властива яка-небудь одна тональність: елегійна, смутна, навіть
Похмура або, навпаки, підкреслено весела, бадьора, світла. Пушкіну не були властиві ні безпричинний песимізм, ні легковагий оптимізм. Йому були властиві весь людські настрої; він вірив тільки в живу правду буття, правду й щирість почуттів.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)