Великі сини України Т. Шевченко та І. Франко вийшли з народу. Своїми творами, талантом вони заслужили всенародну шану.
Переді мною Шевченків “Кобзар”. Цю безсмертну книгу читали ще сучасники Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.
Справжнім шедевром є вірш “Садок вишневий коло хати…”, який був написаний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців – це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо,
Ця поезія дуже милозвучна, тому стала народною піснею.
Інша пейзажна поезія “За сонцем хмаронька пливе” пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальовничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, туман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог.
Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклорних творів.
Досить вдало змальовує звичаї і побут українського народу у своїх творах
І. Франко. Сам
Хвалькуватість та пихатість, нечесність, хитрування – це риси цього казкового персонажа. Все це викликає у нас сміх та осуд. Ця казка подібна до народних. Тут є багато приказок:
Крутився, мов муха в окропі.
Заграло серце.
Аж око в’януло.
Мов полуда з очей спала.
Отже, твори Шевченка і Франка по-справжньому народні. Вони виховують у нас почуття гордості за свою країну, її культурну спадщину.