Повість М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять…” здається мені чарівною казкою дитинства, яка народилася з народних оповідань, повних дива і чаклунства. В образі головного героя повісті Михайлика письменник втілив свої особисті дитячі враження та відкриття, які подалі стали основою його мистецького натхнення, а описуючі дитинство Михайлика він ярко виписав звичаї та традиції українського народу. Твір М. Стельмаха знайомить нас з багатьма діючими особами, але, на мій погляд, головним героєм повісті є навіть не Михайлик, а оточуюча його природа,
У повісті красі природи підкорені все персонажі: це і дід Дем’ян, який розповідає, що саме лебеді приносять на своїх крилах життя і весну, а сонце невдовзі відімкне після зими землю своїми золотими ключами; це й мати, яка довіряє рідній землі свої радощі і горе, прохаючи, щоб вона родила для всіх, і для якої насіння – майже святе слово; це й маленька лісова принцеса Люба, яка знає багато таємниць навколишнього світу. Вся повість “Гуси-лебеді летять…” пронизана мудрістю оточуючої персонажів
Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця.
Мене дуже вразила повість М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять…” своїм шанобливим ставленням до оточуючої природи, до явищ, які відбуваються у навколишньому світі, до праці, до звичаїв і традицій українського народу. Цей твір завдяки своєму казковому містичному світові відкрив для мене багато нового і змусив замислитися над простими на перший погляд речами – над цінністю праці і над мудрістю нашого народу, набутою багатьма поколіннями наших предків. Від повісті вливається в душу настільки великий струмінь ніжності і добра, що й самому хочеться бути кращим, чеснішим і добрішим.
Переймаючись настроєм твору, з’являється бажання від усього серця низко вклонитися письменнику за його добре слово, за його науку і любов до рідної землі, до традицій і звичаїв наших предків.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)