Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка)
Кріпак за походженням, Шевченко все життя прагне до знань.
Різних вчителів посилала йому доля на життєвих шляхах (від школи п’янички-дяка до Академії Мистецтв).
Ще в дитинстві, ледве опанувавши грамоту, він захоплюється творами Сковороди:
… куплю паперу аркуш, і зроблю
Маленьку книжечку; хрестами
Та візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
І списую Сковороду.
А потім були друзі-вчителі: Сошенко, Брюллов, Венеціанов,
І завжди в душі лишалися пісні рідного народу і твори першовід – кривача нової української літератури Котляревського.
З сумною вдячністю Шевченко звертається до долі:
– Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, – ти сказала
І я послухавсь, і учивсь,
І вивчився, а ти збрехала…
Поет переконаний, що наука, знання – то добро, але гаряче виступає проти примусової освіти, примусового місіонерства на Кавказі.
З глибоким сарказмом звучать його слова:
Просвітлились! та ще й хочем
Других просвітити…
І
Глава 14″ тощо). Але був проти подання біблійних тем церковниками, що мали за мету відволікти народ від боротьби:
У нас святую Біблію читає
Святий ченець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі!
Ож бачите, які у нас
Сидять на небі!
Ви ще темні…
Викриває Т. Г. Шевченко і панське навчання “по закордонах”. Витрачаючи “дідами крадене добро”, ліберальні пани навчалися в чужих країнах, а додому привозили “великих слов велику силу та й більш нічого”. Не мали ані власної думки, ні власної національної гідності.
– Добре брате!
Що ж ти такеє?
– Нехай скаже німець.
Ми не знаєм.
(“І мертвим, і живим… “)
Тому і дорікає поет панам за таку “вченість”:
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя…
(“І мертвим, і живим… “)
Навчаючись, кожен повинен зрозуміти, що “в своїй хаті своя й правда, і сила і воля”.
Ніби сьогодні сказано! Чи не про нас це:
І всі мови
Слов’янського люду
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі…
Колись будем
І по-своєму глаголить,
Як німець покаже…
(“І мертвим, і живим… “)
І ще одне дуже важливе питання порушував Шевченко: якими знаннями користуватись – здобутими власним народом чи чужими. Глибокий патріотизм, але не націоналістичну обмеженість проповідує наш великий національний поет. він виправдовує гайдамаків у їх ненависті до поляків-гнобителей, але схиляється перед творчістю Міцкевіча; ненавидить російський царизм, але безмежно любить поезію Пушкіна, як братові подає руку Чернишевському. Тож символічно звучить той факт, що 1859 року у Лейпцигу вийшла книга з назвою “Сочинения Пушкина и Шевченка”.
Тому і кличе великий Кобзар по-справжньому і творчо вчитися, беручи у культури кожного народу все краще: “І чужому научайтесь… ” Але слід добре знати, хто ми, “яких батьків діти”, не цуратися свого, рідного краю, рідної мови, бо:
Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають!
(“І мертвим, і живим… “)
І ще. Заклик поета “Учітесь, читайте!” стосується не лише знань у науці, літературі, мистецтві. Слід вчитися жити, любити людей, свій край, його історію, любити правду й волю, дієво захищати все це.