Образ України у творчості Тараса Шевченка

Тарас Шевченко – натхненник національних ідей, проповідник добра, волі, щастя і правди. Саме завдяки його слову, що лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе нацією. Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім зором поставав і дорогий його серцю Дніпро, що “горами хвилю підійма”, і затишний “садок вишневий коло хати”, і зелені верби “над ярами, над ставами”.

До болю милий Шевченкові тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучка тополя й золоте пшеничне поле, яке розкинулось,

наче море широке. Великий Кобзар з дитинства закоханий у природу рідної України. Саме тому прекрасні пейзажні мініатюри ми знаходимо в багатьох поезіях Кобзаря. Там і байрак шумить, і величні гори-хвилі стогнуть, і стародавні могили в степу височіють – усе зриме, одухотворене. Згадаймо, наприклад, вірші Шевченка: “Тече вода з-під явора”, “За сонцем хмаронька пливе”, “Вітер з гаєм розмовляє” тощо.

В дитинстві Тарас не раз їздив з батьком чумакувати українськими степами і, мабуть, саме тоді полюбив їх на все життя. Степ захоплював поета своєю безмежністю: Кругом його – степ, як море Широке, синіє

За могилою могила, А там – тільки мріє. Читаючи поезії Кобзаря, ми не тільки милуємося досконалими краєвидами, а й спостерігаємо, як природа співпереживає, співчуває героям, постає основою для змалювання трагічних сторінок народного життя: Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади; біліють хати, А на горі стоять палати.

“Княжна” Але поряд із квітучою природою поет бачить людей, які стали “чорніше чорної землі”; садочки, які повсихали; біленькі хати, які повалялись, погнили. Все це викликає обурення за Україну, якій судилося терпіти наругу і страждати: …скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві. Голос потоптаної людської гідності, сила непокори – все втілилось у полум’яну поетичну сповідь, пройняту вогнем найсильніших почуттів: Я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю! Поет вірив, що народ прокинеться від летаргічного сну, що “розкуються незабаром заковані люди” і примусять себе поважати як націю, а Україна не буде “безталанницею”. У своїй знаменитій поезії “І мертвим, і живим…” поет звертається до земляків – українського панства, інтелігенції – і дорікає за зраду своєї Батьківщини.

Не треба шукати добра на чужині, а треба знати свою мову, свою культуру, своє коріння. Шевченко не закликає обмежуватися вивченням національних досягнень, ні, він закликає опановувати краще із світової скарбниці науки і культури: І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь… Доля неласкава була до Тараса Шевченка, своєю трагічністю вона була дуже схожа на долю України. Але, незважаючи на муки й переслідування, з його серця виринали вистраждані й виболені слова: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”.

Здалеку, з лівого берега Дніпра, видно вкриту деревами чудового парку гору-могилу українського Кобзаря. Здалеку бачать її всі ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться він звідти на Україну, якій віддав усі свої думки й почуття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
Образ України у творчості Тараса Шевченка