Що надихнуло Булгакова на написання роману всього життя “Майстер і Маргарита”, залишається загадкою. У тій частині, де йдеться про суд і страту Ісуса Христа, автор не дотримується догм християнської церкви. У цьому немає потреби, адже це художній твір, і звернення до біблійних легенд і переказів лише підсилює розкриття основної теми роману.
Булгаковський Ієшуа – не юдей, йому не 33, а 27 років, він знає багато мов, він – філософ, психолог, мудрий мандрівник-проповідник. І учень у Ієшуа всього лише один – колишній збирач податків
“Було це так. Юда виявив зацікавлення моїми думками, пригостив мене, попросив мене викласти свій погляд на державну владу, відказав, що будь-яка влада – це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади ні кесарів, ані жодної іншої влади, людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі не потрібна ніяка влада”.
Ці слова Ієшуа і стали вирішальними для Понтія Пілата і поставили крапку у його ваганнях. Боягузливий
Саме з цієї ситуації випливає одна з основних ідей роману: “Найстрашніша вада – це боягузтво”.
Понтій Пілат не міг збагнути одну просту істину арештованого Ієшуа: усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою доброту, бо тільки добро може змінити світ. Прокуратор навіть перепитав Ієшуа, чи кат Щуролуп теж добра людина? На що арештант ствердно відповів: “Якби з ним поговорити, думаю, він перемінився б… “.
Понтій Пілат вирішив, що Ієшуа божевільний, і доля його була вирішена.
Трагічною є в романі картина страти Ієшуа. Тим шляхом на Лису Гору підіймався і єдиний учень приреченого на страту. Він страждав від того, що нічим не міг зарадити. Він жалкував, що через свою хворобу не міг супроводжувати Ієшуа до міста, де вчителя схопили слуги прокуратора. Учень був одержимий думкою убити Ієшуа, щоб позбавити його мук і страждань.
Як добре було б підскочити до воза, думав він, і вдарити ножем у спину приреченого на мученицьку смерть: “Ієшуа! Я вивільняю тебе і відходжу разом з тобою! Я, Матвій, твій вірний і єдиний учень!”
Однак сталося те, що й мало статися. Ієшуа був підвішений на стовпі і повільно помирав, втрачаючи свідомість. Кат подавав йому на списі вологу губку з краплями води, а потім тим списом штрикав у обвисле тіло Ієшуа. Коли почалася злива, і кати повтікали, Левій перерізав пута і зняв зі стовпа спочатку вчителя, а потім і мертві тіла двох розбійників. Минуло кілька хвилин, і на вершині пагорба залишилися лише два тіла і три стовпи.
Злива тривала, але на пагорбі й сліду не залишилося від Левія та його вчителя.
Востаннє Левій у хітоні та сандаліях з’являється під час зустрічі з Воландом: “Я до тебе, дух зла і володар тіней, – сказав збирач податків Левій Матвій. – Він прислав мене. Він прочитав твір майстра і просить тебе, щоб ти узяв майстра з собою та винагородив його спокоєм”. На запитання Воланда, чому вони не взяли Майстра до себе, Левій відповів: “Він не заслужив світла, він заслужив спокій”.
Велика символіка міститься у тому, що автор рукопису про Ієшуа і Понтія Пілата заслуговує саме спокою. Для Майстра спокій – винагорода і за страждання, і за пошуки сенсу життя. Спокій для майстра – це велика духовна гармонія між людиною і світом, це мрія про рай на землі, про царство істини й добра.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)