Було у одного царя три сини – два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько вислухав їх і каже: – Вибирайте собі коней з табунів, яких завгодно (а у нього багато було: звісно, цар!), і їдьте, куди хочете. От пригнали ті табуни; почали вони вибирати. Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший, дурень, узяв найпоганшого коня.
Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою; їдуть та їдуть. Коли дивляться – стоять три стовпи, і від
Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч його
От дурень як уздрів її та й каже вовкові: – Як би мені украсти цю птицю? – Іди, – каже йому вовк, – та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку. Пішов дурень, зліз па стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку – коли це дзвоник: дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього: – Чого тобі треба?
– Хотів, – каже він їм, – птицю вкрасти. А сторожі й кажуть йому: – Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного. Пішов від них дурень, а вовк і питає його: – Де ж птиця, що ти хотів украсти? – Нема! – каже дурень.
Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного. – Сідай же, – каже вовк, – швидше та поїдемо. Сів дурень на вовка і поїхали. їхали, їхали – от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в конюшнях коні іржуть.
Вовк і каже дурневі: – Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву. Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тільки – брязь-брязь… Тут зараз і вискакують сторожі та до нього: – Чого тобі треба? – Хотів украсти коня.
– Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня. З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає: – Де ж кінь? – Нема! – та й розказав йому, як було і чого вимагали сторожі.
– Сідай же швидше та поїдемо, – каже вовк. От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий.
Коли дивляться – аж по горі ходить панна з дівчиною, своєю слугою. – Іди ж, – каже йому вовк, – до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене. Пішов дурень до панни та й просить її: – Пошліть, панно, по воду: дуже пити хочеться. Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.
– Візьміть та пошліть дівку по воду. Та й послала, а дурень тоді як ухопив її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та каже йому: – Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, “то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.
Так і зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного. Потім посадив на коня панну, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці.
А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм: – Випустіть мене трохи погуляти. Вони й випустили його, та тільки що випустили – він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому: – Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене.
Та тільки не спи,- а то брати уб’ють тебе. Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його: – Не засни ж, будь ласка, а то брати уб’ють тебе і мене.
Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня – аж він уже спить. Давай вона його будити: будила-будила – ніяк не розбудить. От під’їхали туди ж і ті парубки. – Дивись-но, – каже один, – це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі.
Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього крові. От він зараз гадюку убив, а до сороки й каже: – Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.
– В чому ж я тобі принесу? – питає сорока. Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав сороці до однієї ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в полудень і приносить воду.
Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі – живущою – оживив. – Та й довго ж як я спав, – каже дурень. – Якби не я, заснув би ти навіки,- обізвавсь вовк. – Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною. Сів дурень на вовка і поїхали.
Приїжджає додому, коли дивиться – стоїть перед гайком коляска; а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, – так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана, – їхати до вінця.
Як угледіла ж вона дурня – зараз до нього так і кинулась. – Ось хто мене вкрав, – каже, – за нього й вийду. Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться.
Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже: – Роби ж з братами, що хочеш… Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові зжарив цілого барана.
От вам казка, а мені бубликів в’язка.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)