Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, і був у них один син, та й той такий ледачий, що нічогісінько не робив, тільки на печі грався. Стало йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, може, чужі люди його чомусь навчать.
Оддали хлопця до кравця, потім до шевця – більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс.
Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: – Ох! Як же я втомився! Де не взявся – з-під пенька дідок
Тоді дідок і назвався, він – лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця, навчити його. Звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити.
На тому домовилися, батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички – все зелене, навіть їжа. Дав Ох завдання хлопцеві – нарубати дров. А той ліг та й спить.
Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили.
Цар повів його до себе, взяв проса, висипав – назбігалося багато півнів. Треба було батькові впізнати серед них сина, але той не впізнав, то й пішов додому ні з чим. Наступного року Ох увів батька в кошару й загадав упізнати серед баранів свого сина. Той знову не впізнав, та й пішов журячись. , На третій рік іде батько до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла.
Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся допомогти. Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже такого гарного парубка.
Йдуть батько й син додому, розмовляють. Журиться батько, що вони бідні. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші.
Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись. Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки.
Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів. Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох.
Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що таки не втік парубок. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою – та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень.
Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю – то щоб ні тобі, ні мені. Перстень і розсипався пшоном по хаті.
Ох перекинувся півником – і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі. А з пшонини постав такий гарний парубок, що царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля. Коментар: Ця казка – фантастична, і навіяна вірою людей у лісових царів, у живлющу воду, в чарівне очищення вогнем.
Злим силам протистоять добрі, наприклад, дід у білому, який допоміг батькові впізнати сина. У казці відбивається наївна віра народу в те, що царі живуть, як і прості люди – “царівна шмаття на річці пере”, “пшоном розсипалось по хаті”, “так у простого хлопця і закохалася”. Цей фольклорний твір утверджує оптимізм, віру в краще, в перемогу добра й справедливості.
(4 votes, average: 4.50 out of 5)