ОХ – НАРОДНІ КАЗКИ

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 5 клас

СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

НАРОДНІ КАЗКИ

ОХ

Казка

Колись-то давно, не за нашої пам’яті,- мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лихо! Нічого не робить – і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.

Батько й мати журяться:

– Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого

недотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб переводиш!

Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:

– Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа – нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили.

Порадились, батько й оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч – знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, вилаяв, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись.

Так

і там не побув довго – втік. Батько:

– Що робить? Поведу,- каже,- ледащо в інше царство: де найму, то найму,- може, він відтіля не втече.

Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи: а так над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:

– Притомився я – сяду, одпочину трохи. – От сідає на пеньок та:

– Ох! Як же я втомився! – каже.

Тільки це сказав – аж з того пенька – де не взявся – вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

– Що тобі,- питає,- чоловіче, треба од мене? Чоловік здивувався: “Де воно таке диво взялося?” Та й каже йому:

– Хіба я тебе кликав? Одчепись!

– Як же не кликав, – каже дідок,- коли кликав!

– Хто ж ти такий? – пита чоловік.

– Я, – каже дідок,- лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?

– Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! – каже чоловік.

– Ні, кликав: ти сказав: “Ох!”

– Та то я втомився, – каже чоловік, – та й сказав.

– Куди ж ти йдеш? – пита Ох.

– Світ за очі! – каже чоловік. – Веду оцю дитину наймать, – може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома – що найму, то й утече.

– Найми,- каже Ох,- у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його – бери, а не пізнаєш – ще рік служитиме в мене!

– Добре,- каже чоловік.

Ударили по руках,- чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.

От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано – все, все. А за наймичок у Оха мавки – такі зелені, як рута!

– Ну, сідай же,- каже Ох,- наймитку, та поїси трохи!

Мавки подають йому страву – і страва зелена; він попоїв.

– Ну, – каже Ох,- піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, ліг на дрівця й заснув. Приходить

Ох – аж він спить. Він звелів наносити дров, поклав на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу.

Ох тоді її сприснув живущою водою,- наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Ох знову звелів наймиту дрова рубати; той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, вуглину сприснув живущою водою – наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого!

От Ох спалив його і втретє та знову сприснув вуглину живущою водою – із того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.

От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде за сином. Прийшов батько в той ліс, до того пенька обгорілого, сів та й каже:

– Ох!

Ох і виліз із того пенька та й каже:

– Здоров був, чоловіче!

– Здоров, Ох!

– А чого тобі треба, чоловіче? – питає Ох.

– Прийшов,- каже,- за сином.

– Ну, йди: як пізнаєш – бери його з собою, а не пізнаєш – ще рік служитиме.

Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох взяв виніс мірку проса, висипав – назбігалось такого півнів!

Ілюстрація Катерини Штанко

– Ну, пізнавай,- каже Ох,- де твій син?

Чоловік дивився-дивився – всі півні однакові, один у один, – не впізнав.

– Ну,- каже Ох,- іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.

1. Яка біда була в родині убогого чоловіка? Як про це розповідається в казці?

2. Розташуй у правильній послідовності майстрів, до яких батько віддавав у науку сина: швець, коваль, кравець. Як себе проявив ледачий син у кожного з них?

3. Чому чоловік вирішив віддати сина в науку в інше царство?

4. Опиши місце, де чоловік зустрівся з Охом. Чому воно було таким страшним? Знайди підтвердження своєї думки в казці.

5. На яких умовах Ох узяв ледачого сина в науку? Прочитай про це в казці.

6. … із того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать, – розповідає казка. Як Ох домігся такого перетворення?

7. Які події в цій частині казки відбуваються тричі?

8. Які події є чарівними, а які могли відбутися в житті? Наведи приклади з казки.

9. Як ти думаєш, чи зможе батько визволити сина від Оха? Створи своє продовження казки та перевір відповідь, прочитавши наступну частину.

Чоловік і пішов додому.

От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька:

– Ох! – каже. Ох до нього виліз.

– Іди,- каже,- пізнавай! – Увів його в кошару – аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав-пізнавав – не пізнав.

– Іди собі, коли так, додому: твій син ще рік житиме у мене.

Чоловік і пішов, журячись. Виходить і третій рік; чоловік іде до Оха. Іде

Та йде – аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.

– Здоров, чоловіче!

– Доброго здоров’я, діду!

– Куди це ти йдеш?

– Йду,- каже,- до Оха виручать сина.

– Як саме?

– Так і так,- каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.

– Е! – каже дід. – Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме.

– Та я вже,- каже чоловік,- і сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?

– Знаю! – каже дід.

– Скажіть же й мені, дідусю-голубчику! Бо все-таки, який він не був,- а мій син, своя кров.

– Слухай же,- каже дід,- як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!

Подякував чоловік дідові і пішов. Приходить до пенька:

– Ох,- каже.

Ох виліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх сила, і все один в один.

– Пізнавай,- каже Ох,- де твій син! Пізнаєш – твій, а не пізнаєш – мій.

От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується. Чоловік і каже:

– Ось мій син!

– Ну, вгадав! Коли так – бери.

Взяв перекинув того голуба,- і став з нього такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує. Раді обидва!

– Ходім же, сину, додому. – От і пішли.

Йдуть дорогою та й розмовляють. Батько розпитує, як там у Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

– Що ж ми тепер, сину, робитимем? Я бідний і ти бідний. Служив ти три роки, та нічого не заробив!

– Не журіться, тату, все гаразд буде.

Глядіть,- каже,- тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купуватимуть у вас; то ви мене продайте за триста карбованців,- тільки продавайте без ретязя: от у нас і гроші будуть, розживемось!

Йдуть та йдуть,- аж так на узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене.

Син зараз перекинувся хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу:

– Це твій хорт?

– Мій!

– Добрий хорт! Продай його нам.

Ілюстрація Катерини Штанко

– Купіть.

– Що тобі за нього?

– Триста карбованців, без ретязя.

– Нащо нам твій ретязь,- ми йому позолочений зробимо! На – сто!

– Ні.

– Ну, бери гроші, давай хорта. – Одлічили гроші, взяли хорта, давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс.

Там перекинувсь парубком і знову прийшов до батька.

Йдуть та йдуть, батько й каже:

– Що нам, сину, цих грошей,- тільки що хазяйством завестись, хату полагодить.

– Не журіться, тату, буде ще. Тут,- каже,- тату, паничі їхатимуть по перепелиці з соколом. То я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть, то ви мене продайте знов за триста карбованців, без шапочки.

От ідуть полем,- паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувсь соколом: так і насів перепела. Паничі побачили:

– Це твій сокіл?

– Мій!

– Продай його нам!

– Купіть!

– Що тобі за нього?

– Як дасте триста карбованців, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.

– Ми йому парчеву зробимо!

Поторгувались, продав за триста карбованців. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

– Ну, тепер ми розжились трохи,- каже батько.

– Постійте, тату, ще буде. Як будемо,- каже,- іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте. Дадуть вам за мене тисячу карбованців, тільки продавайте без недоуздка.

От доходять до містечка там, чи ідо,- аж ярмарок. Син перекинувсь конем – такий кінь, як змій, і приступить страшно! Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває.

Тут понасходилось купців – торгують.

– Тисячу,- каже,- без недоуздка, то й беріть!

– Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо! – Дають п’ятсот.

– Ні!

А це підходить циган, сліпий на одне око:

– Що тобі, чоловіче, за коня?

– Тисячу, без недоуздка.

– Ге! Дорого, батю: візьми п’ятсот з недоуздком!

– Ні, не рука,- каже батько.

– Ну, шістсот… бери!

Як узяв той циган торгуватися, як узяв,- так чоловік не спускає.

– Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.

– Е ні, цигане: недоуздок мій!

– Чоловіче добрий, де ти бачив, щоб коня продавали без уздечки?

І передать ніяк…

– Як хочеш, а недоуздок мій! – каже чоловік.

– Ну, батю: я тобі ще п’ять карбованців накину,- тільки з недоуздком.

Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривни вартий, а циган дає

П’ять карбованців! Взяв і оддав.

Як батько визволяв сина від Оха? Хто йому допоміг?

2. Чи тільки ремесел навчився в Оха ледачий син? Підтвердь відповідь трьома прикладами.

3. Які події є чарівними, а які могли відбутися в житті? Наведи приклади з казки.

Що сталося, коли батько продав коня з недоуздком? Вислови своє припущення. Прочитай закінчення казки.

Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган – то Ох перекинувся циганом.

Той кінь несе та й несе Оха – вище дерева, нижче хмари.

От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на стайні, а сам пішов у хату.

– Не втік-таки від моїх рук! – каже жінці.

От у обідню годину бере Ох того коня за

Повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить та й перекинувся окунем, та й поплив. Ох, не довго думавши, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем.

Так оце – що нажене, то окунь одстовбурчить пірця та хвостом повернеться, а щука й не візьме. От вона дожене та:

– Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!

– Коли ти, кумонько, хочеш балакати,- каже окунець щуці,- то я й так чую!

Знову – що нажене щука окуня та:

– Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!

А окунець одстовбурчить пірця та й каже:

Ілюстрація Катерини Штанко

– Коли ти, кумонько, хочеш,- то я й так чую!

Довго ганялась щука за окунем – та ні, не дожене!

А це підпливає той окунь до берега – аж там царівна шмаття пере.

Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі, царівна побачила та й підняла той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:

– Який я, таточку, гарний перстень знайшла! – Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!

Коли це через якийсь там час доповіли цареві, що прийшов якийсь купець. (А то Ох купцем перекинувся.) Цар вийшов:

– Що тобі треба?

– Так і так: їхав я,- каже Ох,- кораблем по морю. Віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду… Чи ніхто з ваших не знайшов?

– Так,- каже цар,- моя дочка знайшла.

Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає, та й годі! Тут уже цар уступився:

– Оддай,- каже,- дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, оддай!

А Ох так просить:

– Що хочте, те й беріть у мене, – тільки оддайте мені перстень!

– Ну, коли так,- каже царівна,- то щоб ні тобі, ні мені! – та й кинула той перстень на землю. Той перстень і розсипався пшоном – так і порозкочувалось воно по всій хаті. А Ох, не довго думавши, перекинувся півнем та давай клювать те пшоно. Клював-клював, усе поклював.

А одна пшонина закотилася під ноги царівні,- він тієї пшонини і не з’їв. Як поклював,- та у вікно й вилетів геть та й полетів собі…

А з тієї пшонини та перекинувся парубок – і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу,- та так же то щиро просить царя и царицю, щоб її оддали за нього:

– Ні за ким,- каже,- я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Цар довго морщився: “Як то за простого парубка оддати свою дочку?!” А далі порадилися – та взяли та й одружили їх, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали! І я там був, мед-вино пив; хоч в роті не було, а по бороді текло – тим вона в мене й побіліла!

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

Як Ох намагався повернути хлопця-наймита?

Чому Охові так потрібно було його повернути?

Чому казка закінчується одруженням ледачого сина з царівною? Назви два пояснення такої кінцівки.

Назви три вчинки хлопця, які ти не схвалюєш. Чому, на твою думку, він саме так вчинив?

T Яку науку з казки ти винесеш для себе?

Якими словами починається, а якими закінчується казка? Чи траплялися тобі такий зачин і кінцівка в інших казках? Який висновок з цього ти можеш зробити?

ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ

За холодну воду не взятися – ледарювати.

Та цур тобі – вигук невдоволення. Пригадайте міфічне оповідання про Цура (Чура) і Пека (див.: Словничок-довідничок про “Берегиню”).

Ударити по руках – дійти згоди.

Світ за очі – помандрувати дуже далеко.

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Мавка – казкова істота, яка живе в лісі або полі, зображували її в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям.

Кошара – загорода або хлів для овець, кіз.

Ретязь – тут: пута.

Недоуздок – вуздечка без вудил.

ТИ – ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Прочитай самостійно “Казку про Оха-чародія” Лесі Українки. Проведи невелике дослідження і з’ясуй, що спільного між казками, а чим вони різняться.

ЛІТЕРАТУРА В КОЛІ МИСТЕЦТВ

Роздивись і порівняй ілюстрації до казки: малюнки художниці Катерини Штанко (с. 54, 56, 58) та кадри з мультфільму “Чарівник Ох”. Чи збігається твоє бачення героїв казки з образами, створеними художницею і мультиплікаторами?

Поясни свою думку.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

ОХ – НАРОДНІ КАЗКИ