КИРИК
В одному селі жив собі Кирик-мужичок. Стала Кирикові велика біда: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити;
ніхто не хоче – ніколи. Пішов Кирик до попа.
– Прийшов до вашої милості, щоб йшли дитя хоронити.
– А є у тебе, Кирику, карбованець?
– Нема, – каже.
Не хоче піп дитину хоронити. Прийшов додому Кирик, плаче – ніхто його не слуха. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик ямку, дивиться – йде дідок:
– Здоров був, Кирику! Що ти тут робиш?
–
– Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною!
Прийшли вони на долинку.
– Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.
Став копати Кирик ямку на дитинку, викопав зі срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у місто, купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є).
Прийшов Кирик до попа, вийняв на стіл грошей сорок карбованців.
– Прошу, батюшко, дитину хоронити з собором!
–
Не дійшов Кирик додому, як уже іде дванадцать попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором хоронить, як купецького сина. Поховали дитину і сіли трапезувати.
Піп хоче спитати Кирика, де-то він грошей дістав. А попадя і каже попу:
– Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться.
Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається – не станеш його сповідать.
Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, як він добув грошики.
– Які ти гріхи маєш?
– Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.
– Ні, я чув, що у тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив…
– Ні, батюшко!
– Ну, не признаєшся, ступай проч з моїх очей.
Приступає знов Кирик, нахилився піп і питає знов.
– Так, – каже, – правда, батюшко, знайшов я казанець.
– Я це знаю, – каже батюшка, – але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебен, то мені буде часточка, тобі часточка, і на церкву часточка.
– Добре, – каже, – нехай і буде так.
Одправив піп вечерню, приходить додому.
– А що? – каже попадя.
– Знаю вже, де Кирик грошей набрав.
І розповів їй усе.
– Почекай, – каже, – не йди до нього: я так зроблю, що всі гроші будуть твої.
Побігла попадя до шевця і випросила в нього шильце і дратви. Прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги – на руки, задні ноги – на попові ноги, роги на голову.
Обшила попа шкурою, зробила з нього чорта.
– Іди тепер до Кирика та постукай у вікно, він ще не спить, й скажи: “Ага! Забрав мої гроші, та й ще хочеш дать попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь цей дім рознесу і всі душі заберу”, – то він тебе злякається і віддасть гроші.
Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився – а місячно, – думає, що диявол.
– Що тобі, нечиста сило, треба?
– Ага! – говорить піп. – Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу.
– Почекай, – каже Кирик, – я тебе боюся. Я тобі оддам їх через двері…
Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взять той котельчик, а він попові до руки приріс.
Стала вона оддирати з попа волову шкуру – стала з попа кров бігти. Шкура приросла, і став з попа чорт…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)