Цей термін винайшли вчені, щоб чіткіше визначати кістяк підданих Чингиз-Хана, а потім і завойовника російських земель його онука – Батия ( Бату-Хана). Справа в тому, що хоча в XII-XIII вв. племена монголів і татар і жили поруч, вони не були одним народом, часто ворогували. По “Таємній історії монголів”, історичному джерелу вкрай ворожому Чингиз-Ханові, цей володар монголів наказав знищити всіх чоловіків із плем’я татар, які були вище осі тележного колеса. Жінок і дитин роздав Чингиз-Хан своїм воїнам.
Так жорстоко мстив Чингиз-Хан, тому
До сучасних татар (казанським, астраханським, сибірським, ногайським, кримським) нукери Чингиз-Хана й на початку Батия теж мають не зовсім пряме відношення. Сини степів Центральної Азії вони напали на тюрків – мешканців Поволжя й Причорноморських степів – волзьких булгар (болгар), буртасов, половців, різних нащадків древніх хазар, печенігів, торков, берендеїв. Ці тюркські народи були завойовані Батиєм і його монголо-татарами.
Однак, потім вони ввійшли до ськладу Золотої Орди, стали підданими її правителів – Чингизидов, асимілювали монголо-татарських
Татаре, тартари…- термін, якому в різні часи й у різних народів надавали досить різний обсяг і значення. Сучасні лінгвістичні, історичні й археологічні дослідження внутрішньої Азії привели до висновку, що слово це китайського походження, читається в різних частинах Китаю як ” та-та”, ” тар-тар”. ” та-дзе”. Цим ім’ям спочатку називалося особливе монгольське плем’я, що жило по середньому Хуанхе (Жовтій ріці), у нинішніх китайських областях Шан-Си й Ордосе; але тісни_ сусідами переселилося на захід в області Тянь-Шаню.
Об’єднані завоюваннями Чингисхана (якого мати була ” та-та”) і численні племена внутрішньої Азії одержали загальну назву татари.
При спадкоємцях Чингисхана завоювання цього ядра, що ськладалося з монгольських народностей, поширилися на північні й західні частини середньої Азії, населені головним чином зовсім іншого походження “тюркськими племенами”.
(З “Великої енциклопедії” за редакцією С. Н. Южакова)
Про термін монголо-татари
Більша енциклопедія. Спб., 1904. Т. 18.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)