В історію української літератури М. Старицький увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач, але найяскравіше його талант виявився в театрі, де він виступив і як драматург, і як автор, режисер та організатор театральних труп. Безумовно, М. Старицький – один із корифеїв української драматургії, який спрямував свої зусилля, творчість на служіння рідному народові, щоб зберігати й розвивати мистецтво.
Письменник був добре знайомий із театральним середовищем, знав життя провінційних акторів, бачив важкі умови праці, їх взаємини між собою
У центрі твору – обдарована артистка Марія Лучицька, любов до театру в якої спалахнула після нещасливого кохання до молодого поміщика Квітки. Прийшовши на сцену з найблагороднішим наміром служити народній справі, Лучицька стає свідком брудних інтриг. Багато людей було в театрі, багато думок вони мали з приводу одного й того самого питання: для чого потрібна їх діяльність? Одні вважали театр тільки
Так міркували однодумці головної героїні драми, і вона була з ними згодна.
Ця принципова протилежність у поглядах на роль театру та шляхи його розвитку і становлення лежить в основі конфлікту драми.
На жаль, на ниві мистецької діяльності Лучицька знову зустрічається з “брудним болотом” театрального життя. Першим ворогом героїні стає суперниця по сцені бездарна акторка Квятковська. Деспотичний і грубий антрепренер Юрій Котенко, продажний писака-репортер Юркевич та їхні прихильники підтримують колишню примадонну і створюють нестерпні умови для творчої роботи талановитої артистки.
Така жорстока боротьба за виживання знесилює Марію Лучицьку, тому вона знову шукає порятунок у коханні з Квіткою. Після тривалих вагань, тяжкої боротьби з собою, під тиском жалю і ще не згаслого почуття Марія зважилась залишити сцену і вийти заміж. Та не знайшла вона щастя серед розкоші й блиску, якими оточив її Квітка.
Жінка починає сумувати за сценою, за товаришами по мистецтву. Та ще й зла свекруха при кожній нагоді намагалась очорнити її перед сином. Безвольний чоловік, що швидко збайдужів до дружини, починає її ревнувати, ображати і навіть виганяє з дому. В горобину ніч зневажена і скривджена Лучицька залишає осоружний поміщицький дім, в якому “… катують і недокатовують… “
Героїня знову повертається на сцену, але фізичні й моральні сили артистки ослабли, здоров’я було підірване. Закінчується трагічна історія життя Марії хвилюючим епізодом: до вже тяжко хворої жінки прийшли молоді студенти, щоб “привітати” її талант. Марія Лучицька помирає, оточена вірними друзями, з думкою про долю рідного театру, з вірою в його велике майбутнє.
Думки і сподівання головної героїні драми “Талан” справдились! Сьогоднішній театр є виразником найпалкіших і найпрогресивніших думок українського суспільства.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)