“Морально-етичні проблеми у п’єсах Карпенка-Карого і Старицького”

На рубежі XIX-XX століть в Україні дещо ослабли сталеві лещата російського самодержавства і нарешті було завойоване елементарне право на існування національного театрального мистецтва. Подвижники української культури постали перед вибором: продовжувати боротьбу за подальшій духовний розвиток народу в тих умовах, що склалися, чи погодитися с ситуацією.

Одним з основних завдань українських письменників і драматургів на цьому етапі було ствердження на театральній сцені інтелектуальних творів, які будуть націлені на пропагування одвічних

людських цінностей у житті тогочасного суспільства. Але не зважаючи на невелику “одлигу”, зробити це було не так вже й просто. Труднощі на шляху до цієї мети полягали у тому, що українські театральні митці не могли використовувати для сцени твори зарубіжних і навіть російських авторів, адже робити вистави українською мовою все одно було заборонено.

З цієї причини український театр вимушений був самотужки долати проблеми, які зарубіжним театрам довелося вирішувати декілька століть.

Саме в цей час з’являється багато творів українських письменників, які писалися спеціально для театру. Одним із таких

творів для театру і про театр є драма М. Старицького “Талан”, яка була створена у 1893 році. Драма мала характерний підзаголовок: “Із побуту малоруських акторів”, а прототипом головної героїні цього твору Марії Лучицької стала зірка українського театру кінця XIX століття Марія Зінковецька.

Саме їй і присвятив М. Старицький свою драму.

Уперше п’єсу “Талан” було поставлено силами трупи М. Садовського у 1894 році. Відбулося це під час гастролей українського театру у Москві, одразу ж після отримання дозволу на цю постановку. Роль Лучицької на у прем’єрній виставі виконала сама Марія Зінковецька.

Глядачам дуже сподобалася гра актриси, не залишилися вони байдужими і до морально-етичних проблем, які автор відобразив через призму відношень у театральному колективі.

Чимало уваги проблемам етики і моралі уділяв і інший відомий український драматург і письменник І. Карпенко-Карий. Прикладом творів на цю тему можуть бути його п’єси “Суєта”, “Житейське море” та деякі інші. Страждання персонажів цих п’єс тривожило кам’яні серця глядачів і льодяну байдужість представників вищого прошарку тогочасного суспільства і проводили в душу слухача жадання загального добра.

Питання, яких торкалися у своїх творах М. Старицький і І. Карпенко-Карий, зберегли свою актуальність і в наш час. Адже й сьогодні у нашому суспільстві існують майже такі ж самі морально-етичні проблеми, як і століття тому. І в наші дні трапляються випадки, коли професіоналізм, моральні і етичні якості людини далеко не завжди відповідають тому місцю, яке займає ця людина у суспільстві. Проаналізувавши найбільш значимі п’єси межі XIX-XX століття, неважко дійти висновку, що їх автори – провідні діячі українського театру М. Старицький, І. Карпенко-Карий та інші, поєднуючи засоби художнього слова з прийомами драматичного мистецтва, доклали неабияких зусиль для вирішення такої важливої справи, як захист національної культури від забруднення різноманітним театральним мотлохом, виховання в українських глядачів доброго естетичного смаку, утвердження принципів загальновизнаних етичних норм в тогочасному суспільстві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“Морально-етичні проблеми у п’єсах Карпенка-Карого і Старицького”