Морально-етичні проблеми, пов’язані з життям творчої інтелігенції (за драмою “Талан”)

М. П. Старицький – талановитий поет, прозаїк, драматург, перекладач, визначний культурно-громадський діяч, сучасник і друг М. Лисенка, Лесі Українки, І. Франка. Особливою сторінкою в славетній книзі творчості цього художника слова є драматургія.

Творчість М. Старицького-драматурга стоїть в одному ряду з творчістю корифеїв українського театрального мистецтва – І. Карпенка-Карого, М. Л. Кропивницького, М Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського.

Свою театральну діяльність М. Старицький розпочав тоді, коли українська драматургія,

за даними відомого бібліографа М. Комарова, мала вже 132 п’єси. Серед них були справжні шедеври: “Наталка Полтавка” І. П. Котляревського, “Назар Стодоля” Т. Г. Шевченка, комедії Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Але, на жаль, більшість п’єс не витримувала жодної критики.

Отже, гостро на той час стояло питання репертуару, і М. Старицький береться за благородну справу розвитку національного театру, добре розуміючи його популярність серед народу. Від того, що цей театр ставитиме, які ідеї пропагуватиме, залежить його доля.

Зроблене М. Старицьким на ниві українського національного театрального мистецтва

важко переоцінити. Особливу цінність являють собою його самостійні соціально-побутові та історичні драми, дотепні водевілі. Драматург збагатив репертуар театру тематично, висвітливши на сцені ті проблеми, за які жоден з митців ще не брався.

Перу Старицького належить драма “Талан”, присвячена інтелігенції. У центрі драми – життєва доля талановитої актриси Марії Лучицької, прототипом якої у багатьох ситуаціях була видатна українська трагедійна актриса Марія Заньковецька.

М. Старицький вперше в нашій літературі звернув увагу на складні творчі будні акторів професійної національної труни. Різні люди входили до її складу: і ті, що бачили в театральній діяльності лише джерело прибутків, і ті, хто вважав, ніби мистецтво повинне бути виключно розважальним. Та, на щастя, були й ті, які вірили у високе суспільно-виховне та естетичне призначення театру, який мусить нести в маси глядачів серйозні думки, високі ідеї засобами рідної мови, показувати народне життя з його радощами і горем, одвічними проблемами й сподіваннями.

Марія Лучицька – одна з тих, хто вважає театр храмом високого служіння митця народові. Нелегко цій прекрасній жінці жити й працювати в атмосфері інтриг, підступності, нещирості, заздрощів. Талановитому митцю завжди важко, бо “метушлива бездарність” не терпить конкуренції.

Але актриса з гідністю проходить свій життєвий шлях, до останньої хвилини залишаючись вірною сцені, вірячи у велике майбутнє українського театру.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Морально-етичні проблеми, пов’язані з життям творчої інтелігенції (за драмою “Талан”)