“Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В історію літератури він увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач добутків російських і західноєвропейських класиків, але ярчайший його талант виявився в українському театрі, де М. Старицький виступав і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп. Його перу належать п’єси, в основу яких покладені гострі соціальні конфлікти, характерні для
Ще на початку літературної творчості й особливо в останні роки життя увага майстри слова привертали історичні Теми. Старицький – автор багатьох історичних романів і повістей, а також драм ” Богдан Хмельницький ” (1887-1896), ” Маруся Богуславка” (1897), “Остання ніч” (1899), у яких реалістично зображене минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовників і польської шляхти
“Богдан Хмельницький” –
Художня сила драми полягає в тім, що в ній головні герої й інші персонажі – носії патріотичної ідеї визвольної боротьби наділені рисами не тільки видатних, а й разом з тим звичайних реальних людей. Із всіх героїв п’єси мене, звичайно, захопив образ Богдана Хмельницького. При всій складності й суперечливості фігури гетьмана як державного діяча, що став на чолі українського народу в один з найтяжчих періодів його героїчної історії, він змальований Старицьким правдиво, з любов’ю й щирою симпатією
До добутків, побудованим на фольклорному матеріалі, належить і драма Старицького “Маруся Богуславка” (1897), у якій автор змалював ряд правдивих картин з історії українського народу, пов’язаних з його боротьбою проти турецьких загарбників. Перед нами виникають наші співвітчизники, полонені турецьким пашею і його підручними, що жорстоко з ними поводилися. Їхня непокора в неволі й оспівав Старицький у своїй знаменитій п’єсі. І головна його увага – Маруся Богуславка, що, ставши дружиною Гирея, заспокоюється на якийсь час. Але ми згодом переконуємося, що душу її все-таки належить Україні, тому що жінка без коливань звільняє з рабства козаків і сама хоче вернутися на Україну.
Розриваючись між материнськими почуттями й тугою за рідною землею, вона вмирає на руках у матері й Сахрона. У трагічній розв’язці добутку висловлена думка: той, хто зрадить Батьківщину, відречеться заради особистого, повинен загинути
Драма “Оборона Бунті” (1899) зображує один із трагічних моментів боротьби українського народу проти шліхетсько-польських загарбників уже після Переяславского ради. П’єса насичена могутнім пафосом теперішнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни, тому що сам народ приймає саму активну участь у подіях: усі знають, що йдуть на вірну смерть, але ніхто не коливається, тому що треба допомогти з’єднатися силам Хмельницького й Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, показуючи героїв своїх історичних добутків сповненими сили й щиросердечної краси, Старицький виявив віру в краще Майбутнє.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)