Постмодернізм одне із самих цікавих і складних явищ XX – сторіччя. Визнаний мэтр постмодернізму відомий італійський учений і письменник Эко затверджує: “постмодернізм – не фіксоване хронологічно явище, а якийсь духовний стан…” [9,460]. Причини появи його пояснює італійський філософ Вітторіо Жнива тим, що час виникнення глобальної культури, що він називає постмодерной і до складу якої вливаються “всі культури минулого й різні культури сьогодення”.
Це процес єдності в різноманітті порождающий нову мультикультурную ментальность
Постмодернізм хронологічно з’явився після модернізму, звідси і його назва, хоча деякі дослідники схильні відносити до цього явища “авторів від Аристофана, у Творчості якого зображений криза давньогрецької цивілізації; Овідія й Петрония, які зафіксували розпад цілісної системи давньогрецьких традицій; а також Рабле й Сервантеса, чиї добутки зображували крах ренесансних ідей і т. п. – і до М. Павича [2,90]. Але теоретичні основні принципи постмодернізму були сформульовані в 60-70-і роки ХХ століття теоретиками мистецтва, філософами-структуралістами (Р. Барт, Дж.
Барт, И. Хассан ). В 80-і роки тривав як процес теоретичного осмислення, так і широкий розвиток постмодерністського роману (П. Зюськинд, Ю. Андрухович і ін.), що зв’язують як з остаточною катастрофою тоталітаризму (розпад СРСР), так і зі зближенням з масовою культурою
Відмітні ознаки постмодернізму вказав у свій час американський літературознавець И. Хассан. Він нарахував їх тридцять один, порівнюючи з модернізмом. Найбільш характерними ознаками в ряді “модернізм – постмодернізм” є: “форма (єдина, закрита), ціль – гра,… синтез – антитеза, з’єднання – роз’єднаність,… жанр/границі – текст/ интертекст,… метафора – метонімія,…метафізика – іронія”[8,105]
Интертекстуальность, уважає У. Эко є присутнім у всякому тексті його луна буде почуто в процесі роботи над добутком, тому що “матеріал виявить свої природні властивості, але одночасно нагадає й про його культуру, що сформувала,”[9,432]. Іншими словами письменник цитує або звертається до вже відомих сюжетів, образам, прийомам, але тепер для того, щоб пародіювати або переоцінювати їх.
У ряді випадків це приводить до того, що, як писала французька газета ” Фігаро ” у березні 1970р., автори віддаються “насолоді від тексту”. Кращі ж добутки постмодернізму являють собою синтез, як писав Р. Барт : “Я впевнений, що теперішній письменник – постмодернист не копіює й не відкидає своїх батьків із двадцятого століття й своїх дідів з дев’ятнадцятого. Першу половину сторіччя він тягає не на спині, а в шлунку: він встиг неї переварити…Ідеальний роман постмодернізму повинен яким – те образом виявитися між зіткненням реалізму з ирреализмом, формалізму з “змістовністю”, чистого мистецтва з ангажованим, проти елітарної – з масової” [ Цит. по:3,21]. До таких добутків ставиться роман “Ім’я троянди”
Автор роману Умберто Эко (род. в 1932р.) – відомий італійський письменник, учений, професор, читає курси по семіотиці й естетиці в Болонском університеті, почесний доктор університетів США, Данії й ін.. Автор книг “Эстетическая проблематика у Фоми Аквінського” (1956), “Відкритий добуток” (1962), “Поетика Джойса” (1966), “Документ по новому середньовіччю” 1973), “Тракт про загальну семіотику” (1975), “Подорожі в гіперреальний простір” (1986).
У. Эко затверджує: “Постмодернізм – це відповідь модернізму: раз уже минуле неможливо знищити, тому що його знищення веде до німоти, його потрібно переосмислити: іронічно, без наївності!”[9,461].
(2 votes, average: 3.50 out of 5)