Постмодерністський простір

Постмодерністський простір створюється або шляхом універсалізації, коли моделюється космічний простір (Х. Л. Борхес), або в результаті гіперболізації певної реалії соціального життя (В. Пелевин). Сприйняття миру як хаосу в літературі російського постмодернізму проявляється в натуралістично докладному зображенні всіх виразок і пороків радянської й пострадянської дійсності – тільки виразок і тільки пороків

Цієї эстетической завданню відповідає й особливий простір, що Л. Петрушевская дуже точно визначила в знаменитому висловленні:

“Кінчається щасливе ширяння у висотах, і очам відкривається добре вгноєний простір, де відтепер і назавжди має бути жити…”. Дія більшості добутків російського постмодернізму розвертається на засмічених, погано освітлених вулицях, у квартирах, схожих навіть не на труни, як кімната Раскольникова, а на коробки, у яких возять кроликів, – з однаковими осередками, із запльованими, пописаними лайками сходовими площадками. Події п’єси Л. Петрушевской “Три дівчини в блакитному” відбуваються в дачному будиночку, де протікає дах, немає елементарних зручностей – пристрій відхожого місця стає нерозв’язною
проблемою, навколо якої й обертаються думки й учинки героїнь. Дія “Вальпургиевой ночі” Вен.

Ерофеева розвивається в психіатричній клініці, де хворих б’ють, морять голодом, катують, а часом і забивають насмерть.

Деяким від психбольници відрізняється описана В. Пьецухом у романі “Нова московська філософія” комунальна квартира, захаращена, зарослим багаторічним брудом, де бродять полчища тарганів, а люди бояться виходити на кухню

Нові принципи організації художнього часу й простори обумовлені, по визначенню И. Ільїна, тим, що в постмодернізмі “всі, прийняте за дійсність, насправді не що інше, як подання про неї, що залежить до того ж від точки зору, що вибирає спостерігач і зміна якої веде до кардинальної зміни самого подання. сприйняття людини оголошується приреченим на “мультиперспективизм”: на постійно й калейдоскопически мінливий ряд ракурсів дійсності, у своєму мельканні не дають можливість пізнати її сутність”

Постмодернізм – явище, що розвивається вкрай нерівномірно. Постмодернізм зайняв пануюче положення в літературах, що мають багатий досвід модернізму. И. Скоропанова зауважує, що, хоча постмодернізм уперше виник в Америці, звідки прийшов у європейську культуру, “слід зазначити феномен випереджальної його появи в літературах ряду країн, що ще не вступили в епоху постмодерна.

Такі, наприклад, російські, польські, македонська літератури, у яких були в наявності тенденції до культурної відкритості, космополітизму, існували зачатки нового мислення” (3;70). Саме тому, робить висновок И. Скоропанова, можна говорити про західну (американській і західноєвропейської) і східної (східноєвропейської й росіянці) модифікаціях постмодернізму

Західна концепція постмодернізму відрізняється деяким теоретизуванням і близькістю до структуралізму. Майже обов’язковим атрибутом постмодерністських текстів є міркування про процес написання даного добутку, причому автори апелюють до робіт теоретиків структуралізму й постмодернізму – Роланові Барту, Мішелеві Фуко, Жакові Деррида, – пояснюючи читачеві, вихованому на реалістичній літературі, неможливість у сучасних умовах писати в традиційній манері. Це властиво таким авторам “постмодерністського роману”, як Д. Фаулз, А. Роб-Грийе, Х. Кортасар.

Більше того, багато теоретиків для підтвердження своїх гіпотез створюють художні тексти, що ілюструють теорії оповідання. Визнаний класик постмодернізму Умберто Эко, що створив “хрестоматійні” постмодерністські романи “Ім’я троянди”, “Маятник Фуко” і “Острів Напередодні”, є професором семіотики

И. Ільїн уважає, що симбіоз художнього вимислу й літературознавства відбиває глибинну недовіру до логіки як втіленню раціонального пізнання миру, що лежить в основі постмодерністської свідомості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Постмодерністський простір