Ліна Костенко – Пастораль ХХ сторіччя

ЛІНА КОСТЕНКО ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків.

Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. А степам будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, голуб’ята, анциболи, хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить. Під горю стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати: – Хоч личко його покажіть! Личка вже не було. Кісточками, омитими кров’ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.

Гарні діти були. Козацького доброго крою. Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви. Попід руки держала отих матерів рідня. А одна розродилась, і стала ушосте – мати.

А один був живий. Він умер наступного дня. Джерело: Поезія, “Наукова Думка”, К., 1998.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ліна Костенко – Пастораль ХХ сторіччя