Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ другої половини XX ст., його теоретичні засади й художня (літературна) практика. Соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку постмодернізму в художній літературі. Основоположні принципи постмодерністської поетики

УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас

II семестр

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТ.

УРОК № 53

Тема. Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ другої половини XX ст., його теоретичні засади й художня (літературна) практика. Соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку постмодернізму в художній літературі. Основоположні принципи постмодерністської поетики

Мета: допомогти учням усвідомити характерні риси постмодернізму як одного з найяскравіших явищ літератури другої половини XX

ст.; розвивати навички самостійного пошуку інформації, відбору її та систематизації; сприйняття навчального матеріалу на слух, висловлення своєї думки про підняті проблеми; виховувати прагнення до пізнання, розширення свого кругозору, любов до літератури, естетичні смаки.

Обладнання: портретна галерея письменників-модерністів, виставка їхніх творів, творів інших видів мистецтва у стилі постмодернізму; словники літературознавчих термінів, таблиця.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Історія людства позначена послідовною зміною культурних

епох. Остання з них дістала назву доби постмодерну. У максимально широкому контексті під постмодернізмом розуміють “глобальній стан цивілізації останніх десятиліть, усю суму культурних настроїв і філософських тенденцій” (О.

Вайнштейн), що пов’язані з відчуттям завершеності цілого етапу культур історичного розвитку, вичерпаності “сучасності”… Віяння, які породили постмодерн, віддзеркалили зміни в житті людства, розчарованого результатом реалізації світових ідей, що панували у XX ст., і проектів “законодавчого розуму”, який підійшов до межі самознищення й шукав шляхи співіснування таких відмінних одне від одного, занурених у власні інтереси рас, народів, націй, державно-політичних і релігійних систем, не кажучи вже про окремих людей. Аби вижити, суспільства сьогодні “змушені виробити й засвоїти менталітет, який є адекватним інструментальній могутності й передбачає надзвичайно високу міру терплячості, готовності до самокритики й компромісів” (А. Назаретян).

Весь багатовіковий досвід зазнав переосмислення, послугував базою для виявлення цінностей, що з’єднають людство й не будуть прив’язані до будь-якої однієї ідеології, релігії, філософії.

Постмодерн – це “феномен, що передбачає діалог на основі взаємної інформації, відкритість, орієнтацію на розмаїття духовного життя людства” (Н. Маньковська).

Ось які глобальні проблеми нового в другій половині XX ст. мистецького явища ми будемо з’ясовувати на сьогоднішньому уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

Евристична бесіда

Який “рецепт” порятунку людства від самознищення пропонує Г. Маркес?

Яка з тем, проблем твору “Сто років самотності” близька особисто вам, чому?

Чи є для людини, на ваш погляд, речі, страшніші за самотність?

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Робота учнів зі словником літературознавчих термінів

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятилітті XX ст. прийшов на зміну модернізму.

Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

2. Лекція вчителя

– Уперше термін “постмодернізм” згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца “Криза європейської культури” (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі – у літературі, малярстві та музиці.

Як філософська категорія термін “постмодернізм” отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріда, Ж. Батаю, М. Фуко й особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара “Стан Постмодерну” (1979).

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвіду, визнали марносилі спроби поліпшити світ, утратили ідеологічні ілюзії, уважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним уважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому ознаками еклектики, тяжінням до стилізації, цитуванням, переінакшенням, ремінісценціям, алюзіями. Митець має справу не з “чистим” матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва в попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення й тиражування.

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список ознак постмодернізму:

– культ незалежної особистості;

– потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

– прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

– бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

– використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

– зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

– суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

– сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

– запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно – композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

– присутність образу оповідача;

– іронічність і пародійність.

Розглянемо різні точки зору на співвідношення модернізму й постмодернізму.

Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі ознаки постмодерністської літератури:

– невизначеність;

– фрагментарність;

– деканонізація;

– втрата “Я”;

– іронія;

– гібридизація;

– карнавальність;

– сконструйованість.

Порівняльна таблиця “модернізм-постмодернізм” за Брайніним-Пассеком

Модернізм	Постмодернізм
Скандальність	Конформізм
Антиміщанський пафос	Відсутність пафосу
Емоційне заперечення попереднього	Ділове заперечення попереднього
Первинність як позиція	Вторинність як позиція
Оціночне в самоназві: “Ми – нове”	Безоціночне в самоназві: “Ми – все”
Декларована елітарність	Недекларована демократичність
Переважання ідеального над матеріальним	Комерційний успіх
Віра у високе мистецтво	Антиутопічність
Фактична культурна спадкоємність	Відмова від попередньої культурної парадигми
Виразність кордону “мистецтво – немистецтво”	Усе може називатися мистецтвом

Серед перших виразно постмодерністських творів – романи У. Еко “Ім’я троянди” (1980), П. Зюскінда “Запахи” (1985), Д. Апдайка “Версія Роджерса” (1985), Т. Пінчона “Веселка гравітації” (1973).

3. Складання опорно-логічного конспекту

“Ознаки постмодернізму”

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Прокоментуйте!

Прочитайте висловлювання літературознавців про постмодернізм, прокоментуйте їх. Яке з них вам найбільш зрозуміле?

“…Постмодернізм – це відповідь модернізму: якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його треба переосмислити: іронічно, без наївності…” (У. Еко).

“Якщо модернізм вирізняється прагненням до абсолютної влади, то постмодернізм – це досвід кінцевості, досвід, у якому знаходить відображення приреченість всіх завойовних планів” (Ж. Дерріда).

“Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською стіною, бо історія – то є палімпсест, а культура відкрита минулому, теперішньому й майбутньому часам. Я підозрюю, що в усіх нас є дещо від вікторіанства, модернізму й постмодернізму водночас. І автор може протягом свого життя писати і модерні, і постмодерні твори…” (І. Хассан).

“Постмодернізм – не хронологічно фіксоване явище, а певний духовний стан… У цьому сенсі правомірним є твердженням, що кожна доба має власний постмодернізм… Мабуть, кожна доба підводить нас до порога кризи, яка описана Ніцше в “Несвоєчасних роздумах”, де йдеться про вади історизму…

Якщо “постмодернізм” означає саме це, зрозуміло, чому “постмодерністами” можна вважати Стерна, і Рабле, і, безумовно, Борхеса…” (У. Еко).

“Одне слово, земна куля переживає постмодерністський спад, напевне, найзначніший і найдоленосніший упродовж усієї історії людства. Принаймні – найпомітніший. Він, як заведено, плутає карти, але відкриває очі.

Тому тільки сьогодні стає можливим – як це не парадоксально – краще визначити деякі загальні закономірності земного буття й уявити собі його саме у вигляді вічної зміни модерністських “злетів” і постмодерністських “спадів”” (Д. Затонський).

“Постмодернізм багато чим зобов’язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій – телебаченню, відеотехніці, інформатиці, комп’ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на модулюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю – відео-кліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами. Ці принципи роботи з “іншою дійсністю, тими знаками культури, які покрили світ панциром слів, поступово просоталися й в інші сфери, захопивши у свою орбіту літературу, музику, балет” (Н.

Маньковська).

“У сенсі соціальної прагматики постмодернізм може усвідомлюватися як вираження нової ситуації, у якій суспільство й культура намагаються виявити продуктивні зв’язки та інновації, збереження й оновлення соціальних форм. Часи, коли домінувала традиція, давно вже позаду. Проте й доба домінування інновації, тобто доба модернізму, минає. Виникають нові мотиви відкриття інновації всередині традиції…” (Т.

Керімов).

“Постмодерністська позиція нагадує мені чоловіка, закоханого в дуже освічену жінку. Він розуміє, що не може сказати їй “кохаю тебе шалено”, бо розуміє, що вона розуміє (а вона розуміє, що він розуміє), що подібні фрази – прерогатива Ліала. Утім, вихід існує.

Він повинен сказати: “За висловом Ліала, кохаю тебе шалено”. При цьому він уникає удаваної простоти й прямо показує їй, що не має можливості говорити просто: він у такий спосіб дає їй зрозуміти те, що кохає її, але його кохання живе в добу втраченої простоти. Якщо жінка готова грати в ту саму гру, вона зрозуміє, що освічення в коханні залишилося освіченням в коханні.

Жодному із співрозмовників простота не дається, обидва витримають натиск минулого, натиск всього до них сказаного, від якого вже нікуди не дінешся, обоє свідомо й охоче вступають у гру іронії… І все ж таки їм удалося ще раз поговорити про кохання…” (У. Еко).

“Розглядаючи світ тільки крізь призму його усвідомлення, тобто виключно як ідеологічний феномен культури, навіть вужче – як феномен писемної культури, постструктуралісти готові уподібнити самосвідомість особистості до певної суми текстів у тій масі текстів різного гатунку, яка, на їхню думку, і складає світ культури. Оскільки, як не втомлюється повторювати Дерріда, “нічого не існує поза текстом”, то і будь-який індивід у такому разі неминуче перебуває “всередині тексту”… Весь світ зрештою сприймається як нескінченний, безмежний текст” (І. Ільїн).

“Скриптор, що прийшов на зміну Автору, несе в собі не пристрасті, настрої, почуття або враження, а тільки неосяжний словник, з якого він черпає своє писання, що не знає зупину; життя лише наслідує книгу, а сама книга виткана зі знаків, сама наслідує щось уже забуте, і так до нескінченності” (Р. Барт).

“Подібно до давньої химери, постмодерн грізно гарчить на розтиражовані шаблони високого модернізму, буцає ідею реалістичного мімезису і своїм отруйним хвостом злісно жалить жанрові штампи розважального чтива та інших форм індустрії розваг” (І. Ільїн).

“Саме за нашої доби розпочинається осягнення світу, у якому всі цінності, всі абсолюти перетворюються на міфічних істот…” (Дж. Ваттімо).

VI. Домашнє завдання

Розповідати про соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку постмодернізму в художній літературі.

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про представників постмодерністської прози: У. Еко, Дж. Фаулза, Дж. Варта, Дж.

Хеллера, І. Кальвіно, К. Рансмайра, М. Кундера.

VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа “Мікрофон”

Продовжте речення:

– До появи постмодернізму, на мій погляд, привели…