План переказу 1. Характеристика Овсянникова. 2. Оповідання Овсянникова про старий і новий час. 3. Оповідання Мити про однодворців.
4. Історія орловського поміщика Франца Иванича Леженя. Переказ Овсянников – повна, висока людина років сімдесятьох, з важливою поставою, розміреною мовою й повільною ходою.
Своєю важливістю нагадував він бояр допетровських часів. Сусіди його поважали й уважали за честь знатися з ним. Жив зі своєю дружиною в затишному охайному будиночку, прислуги тримав небагато, одягав по-російському й називав працівниками.
Він
Гостей приймав ласкаво й радо. Він почитав за гріх продавати хліб – Божий дарунок, і в 40-м року, під час загального голоду й страшної договизни, роздал околишнім поміщикам і мужикам весь свій запасся До нього часто прибігали сусіди із проханням розсудити, помирити їх, слухалися його ради. Він не міг терпіти поспішності, тривожній квапливості, жіночої балаканини “суєти”. І дружину він знайшов по собі.
Тетяна Іллівна була жінка високого зросту, важливою й мовчазна, вічно зав’язана коричневою шовковою хусткою.
Дітей у них не було.
Вони розмовляли про старий час.
Овсянников розповів, як його батька висік дід оповідача за те, що той не хотів йому уступати свою землю; про сусіда Комова, що п’яний мучив всіх навколо; як їздив у шістнадцять років у Москву й про вельмож тамтешніх. Говорив і про те, що зараз бачить навколо себе: дрібнопомісні дворяни або на службі, або на місці сидять, а покрупней – так зовсім змінилися. Стали ввічливі, увічливі, наукам навчені, а справи сьогодення не розуміють, їх же прикажчики гнуть куди хочуть.
Розповів один випадок із дворянином Корольовим, що вчився, за кордоном бував Один раз зібралися поміщики, щоб розмежуватися. Усі сперечаються, а Корольов сидить тихо в сторонці й тільки голові качає. Але от він устав і мовлення говорить.
Всі його слухають, аж за душу бере, а скінчилося тим, що сам він не поступився свого болота. Говорить, що висушить його й фабрику будувати буде. Нічого не вирішивши, роз’їхалися, а Корольов дотепер не приступився косушке. Інший дворянин, Любозвонов, одягається якось дивно, розкланюється зі своїми селянами, “п’яний – не п’яний, а й несповна розуму”.
Все гуляє по саду, немов червона дівчина, у червоній сорочці, цурається людей.
“У власній вотчині живе, немов чужий. І адже от що подиву гідно: і кланяється їм пан, і дивиться привітно, – а животи в мужиків від страху так і підводить”. Оповідач попросив розповісти про однодворців. І отут прийшов до Овсянникову його племінник Митя, малого років двадцяти восьми, високий, стрункий, кучерявий.
Він кинув казенну службу й став складати прохання для селян, доповіді писати, на чисту воду виводити землемірів Він розповів, що до нього із проханням написати скаргу прийшли однодворці, яких пригноблював чиновник; а також шутоломовские селяни, укоторих сусід Беспандин землю зорав, а поміщик їх за кордон виїхав, і заступитися комусь. Розповів, що в місто їздив, просив заступитися за Федосью, що хоче відкупитися від свого поміщика. Митю перемінив Франц Иванич Лежень, орловський поміщик.
Народився він в Орлеані й у Росію відправився разом з Наполеоном як барабанщик. Коли ж відступали, потрапив він у полон до смоленських мужиків, які хотіли утопити його в ополонці, але отут проїзний пан викупив його, випитавши, що він музикант Привіз його додому, відігрів, одяг і відвів до дітей, які давно просили його навчити їхній грі на фортепьяно й французькому.
Коли поміщик наказав французові показати своє вміння за фортепьяно, той подумав, що його виженуть, оскільки він ніколи не грав на ньому, але сіл і зімпровізував щось, безладно вдаряючи по клавішах. А поміщик тільки похвалив його й залишив. Через два тижні француз переїхав до іншого поміщика, людині багат і утвореному, котрий полюбив його, женив на своїй вихованці.
Лежень надійшов на службу, вийшов у дворяни, видав свою дочку за орловського поміщика й переселився сам на проживання Ворел.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)