Короткий переказ – Важелі. Оповідання

Увечері в правлінні колгоспу сиділо четверо: бородатий тваринник Ципышев, комірник Щукин, бригадир рільничої бригади Іван Коноплев і голова колгоспу Петро Кузьмич Кудрявцев. Чекали початку партзборів, так запізнювалася вчителька Килина Семенівна, п’ятий член парторганізації. Чекаючи розмовляли

“От сказали – плануйте знизу, нехай колгосп сам вирішує, що сіяти, – висловив наболілий голова. – А в районі нам наш план не затверджують: районний-те план спускають зверху. Був я днями в районі, у самого (так Петро Кузьмич називав першого

секретаря райкому). Що ж, говорю, ви з нами робите?

А він говорить: “Треба план перевиконувати, активно впроваджувати нове. Ви, говорить, тепер наші важелі в селі”. “Він тут довго не всидить, – сказав Ципышев. – Людей не слухає, усе сам вирішує. Люди для нього – тільки важелі. Без строгості не може.

На зборах як огляне всіх, як буркне – душу в п’яти йде”. “Нас не тільки вчити, нас і слухати треба, – додав Коноплев. – А те всі зверху так зверху. Плани зверху, урожайність зверху. Не виконаєш, виходить, вожжи розпустив. А хіба ми не за одну справу хворіємо, хіба в нас інтереси різні?”

Взявши

обома руками горщик з недокурками, Коноплев пішов до порога й вивалив недокурки в кут. І раптом через широку російську піч пролунав наказовий старушечий окрик: “Куди сиплеш, дохлої? Не тобі підмітати. Підлога тільки вимила, знову запаскудили весь”.

Від несподіванки мужики здригнулися й переглянулися. Виявляється, у хаті увесь час був присутній ще одна людина. Розмова обірвалася.

Довго мовчали, курили… Один Щукин не витримав і нарешті голосно зареготав: “Ох і налякала ж нас проклята баба!”

Петро Кузьмич і Коноплев переглянулися й теж засміялися. “Раптом через грубку як гаркне. Ну, думаю, сам приїхав, застукав нас…”

Сміх розрядив напруженість і повернув людям їх нормальне самопочуття

“И чого ми боїмося, мужики? – раздумчиво й небагато смутно вимовив раптом Петро Кузьмич. – Адже самих себе боїмося!”

Нарешті прийшла вчителька. Треба було відкривати партзбори. Але що відбулося із Ципышевым? Голос його придбав твердість і владність, очі посуровели.

Тим же сухим, строгим голосом, яким говорив перед початком зборів секретар райкому, він вимовив ті ж слова: “Почнемо, товариші! Усе в зборі?”

А їх і було всього-на-всього п’ятеро. Особи у всіх сталі зосередженими, напруженими й нудними. Збори почалися. І почалося те саме, про що так відверто тільки що говорили вони між собою, паплюжачи казенщину й бюрократизм

“Товариші! – сказав голова. – Райком і райвиконком не затвердили нашого виробничого плану. Це не личить нам. Ми не провели роз’яснювальної роботи з масою й не переконали її”.

Суть доповіді зводилася до того, що план сівозміни колгоспу варто виправити відповідно до вказівок райкому й райвиконкому. Розбіжностей у думках не виявилося, у резолюції вирішили написати так: “В обстановці високого трудового підйому по всьому колгоспі розгортається…”

Зненацька заговорив радіоприймач: передавалися матеріали про підготовку до XX з’їзду. Вся надія в мужиків була тепер на з’їзд: на ньому визначать, як жити

И коли по дорозі додому в Кудрявцева й Коноплева відновила розмова – той самий, котрий ішов до зборів, – це знову були серцеві, прямі люди. Люди, а не важелі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Короткий переказ – Важелі. Оповідання