Розміщено від Tvіr в Среда 26 мая
Батько літературної казки Ш. Перро, адресуючи “Казки Матінки Гусині…” вищому товариству, також доповнив їх спеціальною передмовою., бо сумнівався у можливостях сучасних йому читачів оцінити казки належним чином. Ш. Перро пише про них з явною іронією, пам’ятаючи, як вони зустріли окремі видання його казок: “Деякі особи із претензією на глибокодумність і доволі кмітливі… поставились до них (казок) із презирством”. Щоправда, перші казки знали й інших читачів, які розуміли “що ці байдики зовсім
Звернувшись до єдиного на той час авторитету для читачів – античності, письменник порівнює сюжети казок із фольклорними. Мета порівняння – показати, наскільки народна казка цнотливіша і пристойніша від античних переказів.
Передмова Ш. Перро дає можливість сучасному читачеві розглядати його казки, з одного боку, на тлі читацьких уподобань XVІІ ст., а з іншого – на тлі творів античності (за епохи класицизму, як відомо, саме на них рівнялася французька література). Навряд чи учні самостійно читатимуть передмови. Спеціальними
– Чому Ш. Перро вирішив написати передмову до казок? – Які це “мілетські перекази ” він згадує? З якими зі своїх казок він їх порівнює і до якого висновку спонукає читачів? – Чому письменник віддає перевагу казкам перед античними переказами? У чому вбачає їхнє достоїнство? – Який закон Ш. Перро згадує в передмові і який він не дозволив собі порушити, працюючи над казками?
Ця бесіда про передмову може стати для читачів своєрідною історико-літературною установкою на сприйняття казок Ш. Перро.
Передмовою, що має назву “Від видавця”, починаються пушкінські “Повісті покійного Івана Петровича Белкіна”. її мета – ознайомити читачів з автором повістей. З листа сусіда Івана Петровича, який і є змістом передмови, постає образ звичайної людини. Іван Петрович – , провінційний поміщик. Серед своїх сусідів він вирізнявся хіба що повною байдужістю до економічних проблем власного помістя.
Бєлкін – один із багатьох, тому й упізнати його легко. Це вказує на його реалістичність і на реалістичність тих історій, які він розповів. Крім того, в рукописах Бєлкіна “над кожною повістю рукою автора було написано: чув від такої особи”. “Наглядач” був розказаний йому титулованим радником А. П. Н. “Постріл” – підполковником І. Л. П. тощо. “Назви сіл запозичені з нашого кутка”, – доповнив приятель і сусід Бєлкіна.
Ці та інші деталі, зазначені у передмові, додатково підкреслюють істинність розказаних Бєлкіним історій. Передмовою О. Пушкін вводить читача в той соціально-побутовий контекст, в якому живуть герої Бєлкіна. Крім того, Бєлкін одразу орієнтує читачів на розгляд певної повісті у контексті циклу, до якого вона входить.
Щоправда, наявність контексту не виключає підхід до кожної повісті як до самостійної художньої одиниці. Отже, в передмові О. Пушкіна, як і в гоголівській, є своєрідна історико-культурна та літературознавча установка на сприйняття повістей.
Ось кілька запитань для роздумів:
– Хто розказав видавцеві про Бєлкіна? – Хто такий Бєлкін? – Що ми дізналися з оповідання сусіда про Бєлкіна? – Чи багато рукописів залишив Бєлкін? Де він брав матеріал для своїх повістей? – Як оточення ставилося до цих описів? – Чому О. Пушкін автором повістей обрав сааме Бєлкіна?
Серед авторських передмов є й такі, що ставлять твір у контекст інших, тематично споріднених. До них можна зарахувати передмову Ч. Діккенса до “Олівера Твіста”. Письменник одразу попереджає читачів, що його роман навряд чи відповідатиме їхнім очікуванням.
Що ж він має на увазі? Захоплення багатьох читачів романтизованим життям злодіїв. Діккенс теж пише про них, проте жодного шарму в їхньому житті не бачить – “холодні, сірі нічні лондонські вулиці, де не знайти прихистку; брудні і смердючі лігва – помешкання усіх пороків, притони голоду і хвороб; жалюгідні лахміття, що ось-ось розсиплються, – що у цьому привабливого?” – запитує автор. Сам же він хотів показати “реальних членів злочинної шайки, змалювати їх у всій потворності, з усією їхньою мерзенністю, показати злиденне їхнє життя, показати їх такими, які є насправді – постійно крадуться вони, стривожені, найбруднішими шляхами життя, і хоч куди б кинули оком, усюди маячить перед ними велика чорна страшна шибениця”.
У передмові окреслено літературний і соціальний контекст, який дає підстави читачеві судити, наскільки успішно письменник виконав своє завдання. Кожна з авторських передмов так само індивідуальна, як і твори, до яких вони написані.
О. Дюма у передмові до “Трьох мушкетерів” вважав за потрібне розповісти історію створення роману, акцентуючи на його прототипах. Виявляється, справжній д’Артань-ян почав службу мушкетером за Людовіка XІІІ і дійшов до полковника за Людовіка XІV, ставши його улюбленцем. Зберігся лист короля до нього: “Запевняю тебе, що зроблю усе можливе як для тебе особисто, так і для твоїх мушкетерів.
Бувай здоровий, любий д’Артаньяне”. У передмові О. Дюма говорить про прототипи мушкетерів Атоса, Портоса й Араміса і провокує читачів на порівняння їх зі створеними у романі, пропонуючи читачеві літературознавчий контекст роману уже в передмові.
Н. О. Півнюк, кандидат педагогічних наук, Київ
(2 votes, average: 5.00 out of 5)